Українсько-польські відносини, попри однозначну підтримку Варшавою Києва у конфлікті з Росією, на даний час опинилися у складному становищі. Проблема полягає у невирішених історичних суперечностях, до яких Польща вже давно сформувала однозначне ставлення.
Йдеться про трагічні події на Волині у середині 40-х років минулого століття. Польща рішенням свого парламенту тепер називає їх геноцидом і різаниною. Польська історіографія одностайна у тому, що УПА скоювала злочини проти поляків, а Армія Крайова не займалася етнічними чистками українського населення на Волині. Українські історики, звісно, протилежної думки. УПА, на їхнє переконання, – це збройне крило політичного руху за незалежність України, ну а польська Армія Крайова провадила етнічні чистки, на які були змушені відповідати українські націоналісти, захищаючи землі як від радянських, так і від польських солдатів.
З метою покращення добросусідських відносин та уникнення міжнаціональних конфліктів польській стороні необхідно утриматися від нерозважливих заяв з приводу минулого, які можуть бути використані третіми силами для загострення польсько-українських відносин. Необхідно повернутися до традиції спільних двосторонніх державних заяв та разом установити єдиний День пам’яті за жертвами польсько-українського конфлікту під час і після Другої світової війни. Необхідно зрозуміти, що Волинська трагедія — це обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською повстанською армією та польською армією Крайовою за участю радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.
Одночасно необхідно зауважити, що гарячі голови, які намагатимуться роздмухати конфлікт між поляками і українцями повинні пам’ятати, що необачні дії можуть розпалити національну ворожнечу та мати для них негативні наслідки, в т.ч. кримінально-карні, що передбачає ст. 161 Кримінального кодексу України.