RSS
Четвер, 28 березня 2024, 16:56
Суспільно-інформаційний ресурс громади
Фахівці ДСНС та ювенали не припиняють проведення профілактичної роботи, що спрямована на запобігання нещасним випадкам на водоймах у зимовий період.
Житомирщина разом з усією країною допомагає жителям Херсонщини, які опинилися під загрозою через терористичний акт росіян на Каховський ГЕС.
Символічно, що це відбулося саме в Овручі, адже ця громада найбільше постраждала від російських бомбардувань.
Хлопці та дівчата навчаються у ліцеї № 28. З ними також друг з ліцею № 16. Разом вони влаштували імпровізований блокпост, на якому збирають кошти на допомогу нашим захисникам.
Віктор Третяк
Погляд на ситуацію з мобілізацією очима співробітника ТЦК

Усі канали та пабліки зараз тільки й роблять, що розповідають про свавілля військкомів, про те, як ч...

Anton Reshetnyuk
ПАМ’ЯТАТИ, РОЗУМІТИ І ПЕРЕМАГАТИ!

Вже  за  тиждень на календарі замайорить дата, яка у свідомості багатьох поколінь українці...

Вектор Читача
Бібліотекар. Книжка. Подія

Шановні друзі! Цьогоріч Житомирська обласна бібліотека для дітей та юнацтва святкуватиме свій 85-річ...

Віктор Мельниченко
Сесія Новогуйвинської ради, попри перешкоди, прийняла ряд важливих для громади рішень

Чергове засідання сесії Новогувинської селищної ради пройшло на підвищених тонах. Частина депутатів ...

Житомирські новини
Житомирський десатник розповів, з чого ефективніше знищувати ворожі повітряні цілі
Житомирський десатник розповів, з чого ефективніше знищувати ворожі повітряні цілі
Поліцейські пропонують долучитись усім охочим, у першу чергу студентській молоді, до превентивної роботи та підвищення правової обізнаності суспільства. Конкурс триватиме до 12 травня та має на меті створення низки соціальних роликів із порадами, як уберегтися від шахраїв. Продаж неіснуючих товарів, телефонні шахрайства, псевдоволонтерство – найпопулярніші схеми, до яких вдаються ошуканти. Чи не щодня до поліції Житомирщини надходять повідомлення від потерпілих про те, що вони стали жертвою кіберзлочинців.
В Україні продовжено запис до 8 бригад «Гвардії наступу»: «Сталевий кордон», «Червона калина», «Лють», «Рубіж», «Спартан», «Кара-Даг», «Буревій», «Азов». Вони мають зміцнити українські сили під час майбутнього контрнаступу та звільненні територій від ворога. Це бригади Національної гвардії, Національної поліції та Державної прикордонної служби. «З ворожою піхотою в нас розмова коротка. Тільки вони починають штурм – одразу отримують по зубах і бажання штурмувати наші позиції відпадає. Ми їх навіть іноді чекаємо. Але недооцінювати ворога не варто», — боєць бригади «Рубіж».
Посміхнись  
- Чиновник запізнився на роботу та змушений писати пояснювальну записку: - Я прийшов на роботу о 10-00, а не в 09-00, тому що до 10-00...
Любов до країни - це почуття вроджене чи набуте? 09.05.2014 - 11:35

Я народився і виріс в Криму. Як і більшість моїх друзів ходив у кримський дитсадочок, вчився у кримській школі, а у 18 років був призваний до лав Збройних сил України.

Відслуживши, залишився в українській армії за контрактом, а згодом поїхав у ротацію до Іраку у складі миротворчого контингенту Збройних Сил України. І як це недивно звучить, але саме там, у Іраку, коли кожного ранку ми шикувались на плацу, піднімаючи прапор України і слухаючи гімн нашої держави, я зрозумів – я українець і всім серцем люблю свою країну.

Але чому так пізно, чому лише у двадцять з лишнім років я дійшов цього висновку? А, мабуть тому, що навчаючись в школі, нам ніколи не прищеплювали те, що ми українці – громадяни незалежної України і нашим святим обов’язком є захист рідної Вітчизни і необмежена любов до неї.

Після повернення з ротації я перевівся служити в Крим. Моєю найсильнішою метою було отримати звання офіцера і я всіма силами прагнув цього.

Свою доньку я віддав навчатись в єдину в Криму Українську школу-гімназію, де навчання було українською мовою, бо розумів, що діти – майбутнє нашої держави і з дитинства необхідно прищеплювати їм любов до рідної Батьківщини. Хочу зазначити, що неодноразово і я, і моя дружина натикались на стіну непорозуміння від оточуючих: Чому саме ця школа, там же навчання українською мовою?... І таке подібне.

Коли в березні поточного року почалися всім відомі події в Криму, сказати, що наша родина пережила, мабуть, найскладніші часи – не сказати нічого.

Коли нас – військовослужбовців – поставили перед вибором: бути вірними присязі і при цьому покинути територію Криму, або ж зрадити рідну країну і перейти на бік ворога, я у своєму рішенні не вагався ні хвилини. Прослуживши майже 15 років в Збройних Силах України, будучи офіцером української армії я вирішив до останнього бути вірним присязі. Моя сім’я мене підтримала, і ось ми тепер живемо в місті Житомирі, а моя донька навчається в одній з житомирських шкіл.

Але, кажучи відверто, я не раз задавав собі питання: Чому сталося саме так? Адже в Криму залишились мої батьки, родичі, друзі, які  не дуже мене й підтримали у моєму виборі.

Моя суб’єктивна думка є такою: Коли у травні 44 року з Криму радянською владою було депортовано так звані нацменшини, а саме: корінний кримськотатарський народ, болгар, грузинів, армян, греків, то півострів став, так би мовити, порожнім. У зв’язку з чим владою було поставлено однією з ключових завдань – заселити Крим. Тоді до Криму поприїжджало багато переселенців, більша частина яких була з Росії. Також відіграв важливу роль і той факт, що у радянські часи військовослужбовці-пенсіонери за певні заслуги могли після виходу на пенсію обирати собі місце проживання в Криму. І таких бажаючих було дуже багато, більшість з яких також була з тієї ж Росії.

Повертаючись до подій весни поточного року хотів би сказати, що саме ця верства населення відіграла негативну роль у анексії Криму Росією. Вони ніколи себе не вважали українцями, мріяли весь час про Радянський Союз і в цьому дусі виховували своїх нащадків. Також, для того, що ми сьогодні маємо посприяло й те, що за 23 роки незалежності України, нажаль, українська влада не займалась кримським питанням, хоча він із самого початку був проблемним регіоном з патріотичної точки зору.

Майже те саме можна було й спостерігати на сході нашої держави.

         Сьогодні ейфорія в Криму закінчується, кримчани повертаються до реалій життя: високі ціни, нехватка продуктів, величезні черги за пенсіями та соціальними виплатами, провалений курортний сезон, неможливість виїхати за територію Криму з паспортами, які вони отримали від Російської Федерації, вже, навіть, про свободу слова та демократію й не варто казати. Тобто пройшло півроку, а покращення ще поки тільки в обіцянках. І вже все частіше чую від своїх родичів нотки незадоволення.

         Бажаю, звичайно, кримчанам всього найкращого, але мене дивує той факт, що невже ніхто з цих фанатиків, які заварили цю кашу не вивчав історії і не розуміє, що народів, які зрадили свою державу завжди чекало покарання.

Але знаю, що в Криму не всі такі і є значна кількість людей, які проти існуючого режиму і вірять, що прийде час, коли все стане так, як було раніше.

Можу з упевненістю сказати: щоб не трапилось сьогодні, якби ворог не показував нам свої ікла – ми єдина країна і ми вистоїмо і обов’язково переможемо, бо з нами Бог і ми стоїмо на захисті своєї країни. Слава Україні!

 

 

Житомирські новини