RSS
Вівторок, 24 листопада 2020, 12:14
Суспільно-інформаційний ресурс громади
Наразі підрядник приступив до виконання робіт другої черги: проводяться реконструкція човнової станції та облаштування території навколо.
За словами міського голови Сергія Сухомлина, попри рішення Кабміну повністю закрити школи, садочки, магазини та ринки в місті просто не можливо.
За даними слідства, на околиці села Лопатичі виявлено обладнаний цех, на території якого складувалася немаркована деревина та проводилося випалювання деревного вугілля.
Відповідальність за підготовку та організацію виборів лежить на міській раді.
Sergey Levickiy
А чому вже б не визначитись?

Абсолютно очевидно, що мир, суспільна злагода та стабільність в цілому, сьогодні, в епоху складної с...

Микола Череднік
Про вибори

Зовсім скоро закінчиться виборча кампанія. Дуже хочеться, щоб разом із нею закінчилася ера старої по...

Andrey Sobolev
Чи «доросли» Україна та українці до подвійного громадянства?

За Основним Законом нашої держави, в Україні для наших співгромадян закріплено принцип єдиного грома...

Мірон Степанюк
Международная организация InformNapalm бьет тревогу: Россия прямо угрожает независимости и суверенитету Беларуси

В белорусской службе международной организации InformNapalm заявляют, что независимость страны - под...

Irinka Belova
Чому Росія хоче звинуватити Україну в тиску на свободу слова

За роки війни на Сході Україна відчула гострий всебічний тиск агресора, спрямований на формування не...

Житомирські новини
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Пріоритетним сценарієм має стати очне навчання у школах області, але за умови дотримання норм безпеки для учнів Таку думку в ефірі ТРК «Союз-ТВ» висловив представник команди «Слуга народу» у Житомирі, директор міської гуманітарної гімназії №23 Ігор Баранов. Він наголосив, що базова шкільна освіта має бути очною, а не дистанційною. І сьогодні епідеміологічна ситуація на Житомирщині сприяє тому, що наші діти таки зможуть вийти на навчання із 1 вересня. Але при цьому ми мусимо гарантувати їм, з одного боку – безпечну, а з другого – якісну освіту. Остаточне рішення про відкриття шкіл, за словами Баранова, буде ухвалено не раніше серпня. Сьогодні ж освітяни Житомирщини готуються до трьох сценаріїв.
Це питання назрівало давно. І через медіа, які без етики звертали увага на роботу депутаток, і через політичні дискусії в залі, і через невідповідність стандартам збалансованості певних рішень. Вінниця, Харків, Одеса, Хмельницький - одні з перших міст, які підхопили світовий тренд, а саме рівні можливості для всіх членів суспільства.
Посміхнись  
- В селі: - Здорово Мотря! - Привіт Маруська!   - Як ся маєш? - Та не дуже - Петра в районну лікарню відвезли і вирізали...
Любов до країни - це почуття вроджене чи набуте? 09.05.2014 - 11:35

Я народився і виріс в Криму. Як і більшість моїх друзів ходив у кримський дитсадочок, вчився у кримській школі, а у 18 років був призваний до лав Збройних сил України.

Відслуживши, залишився в українській армії за контрактом, а згодом поїхав у ротацію до Іраку у складі миротворчого контингенту Збройних Сил України. І як це недивно звучить, але саме там, у Іраку, коли кожного ранку ми шикувались на плацу, піднімаючи прапор України і слухаючи гімн нашої держави, я зрозумів – я українець і всім серцем люблю свою країну.

Але чому так пізно, чому лише у двадцять з лишнім років я дійшов цього висновку? А, мабуть тому, що навчаючись в школі, нам ніколи не прищеплювали те, що ми українці – громадяни незалежної України і нашим святим обов’язком є захист рідної Вітчизни і необмежена любов до неї.

Після повернення з ротації я перевівся служити в Крим. Моєю найсильнішою метою було отримати звання офіцера і я всіма силами прагнув цього.

Свою доньку я віддав навчатись в єдину в Криму Українську школу-гімназію, де навчання було українською мовою, бо розумів, що діти – майбутнє нашої держави і з дитинства необхідно прищеплювати їм любов до рідної Батьківщини. Хочу зазначити, що неодноразово і я, і моя дружина натикались на стіну непорозуміння від оточуючих: Чому саме ця школа, там же навчання українською мовою?... І таке подібне.

Коли в березні поточного року почалися всім відомі події в Криму, сказати, що наша родина пережила, мабуть, найскладніші часи – не сказати нічого.

Коли нас – військовослужбовців – поставили перед вибором: бути вірними присязі і при цьому покинути територію Криму, або ж зрадити рідну країну і перейти на бік ворога, я у своєму рішенні не вагався ні хвилини. Прослуживши майже 15 років в Збройних Силах України, будучи офіцером української армії я вирішив до останнього бути вірним присязі. Моя сім’я мене підтримала, і ось ми тепер живемо в місті Житомирі, а моя донька навчається в одній з житомирських шкіл.

Але, кажучи відверто, я не раз задавав собі питання: Чому сталося саме так? Адже в Криму залишились мої батьки, родичі, друзі, які  не дуже мене й підтримали у моєму виборі.

Моя суб’єктивна думка є такою: Коли у травні 44 року з Криму радянською владою було депортовано так звані нацменшини, а саме: корінний кримськотатарський народ, болгар, грузинів, армян, греків, то півострів став, так би мовити, порожнім. У зв’язку з чим владою було поставлено однією з ключових завдань – заселити Крим. Тоді до Криму поприїжджало багато переселенців, більша частина яких була з Росії. Також відіграв важливу роль і той факт, що у радянські часи військовослужбовці-пенсіонери за певні заслуги могли після виходу на пенсію обирати собі місце проживання в Криму. І таких бажаючих було дуже багато, більшість з яких також була з тієї ж Росії.

Повертаючись до подій весни поточного року хотів би сказати, що саме ця верства населення відіграла негативну роль у анексії Криму Росією. Вони ніколи себе не вважали українцями, мріяли весь час про Радянський Союз і в цьому дусі виховували своїх нащадків. Також, для того, що ми сьогодні маємо посприяло й те, що за 23 роки незалежності України, нажаль, українська влада не займалась кримським питанням, хоча він із самого початку був проблемним регіоном з патріотичної точки зору.

Майже те саме можна було й спостерігати на сході нашої держави.

         Сьогодні ейфорія в Криму закінчується, кримчани повертаються до реалій життя: високі ціни, нехватка продуктів, величезні черги за пенсіями та соціальними виплатами, провалений курортний сезон, неможливість виїхати за територію Криму з паспортами, які вони отримали від Російської Федерації, вже, навіть, про свободу слова та демократію й не варто казати. Тобто пройшло півроку, а покращення ще поки тільки в обіцянках. І вже все частіше чую від своїх родичів нотки незадоволення.

         Бажаю, звичайно, кримчанам всього найкращого, але мене дивує той факт, що невже ніхто з цих фанатиків, які заварили цю кашу не вивчав історії і не розуміє, що народів, які зрадили свою державу завжди чекало покарання.

Але знаю, що в Криму не всі такі і є значна кількість людей, які проти існуючого режиму і вірять, що прийде час, коли все стане так, як було раніше.

Можу з упевненістю сказати: щоб не трапилось сьогодні, якби ворог не показував нам свої ікла – ми єдина країна і ми вистоїмо і обов’язково переможемо, бо з нами Бог і ми стоїмо на захисті своєї країни. Слава Україні!

 

 

Житомирські новини