Дуже цікавий і напружений видався 2014 рік на політичні події,  як в Україні так і  в її регіонах. Дочасні вибори президента України та Верховної Ради, дворазове формування-переформатування   Кабінету Міністрів, по декілька разів в більшості  областей змінювалася  голови  ОДА, а в деяких випадках достроково ( як то у Житомирі)  усувалися голови міст та інші сталі гравці останнього періоду.                                                                                Все це внесло суттєву персональну зміну в вищий політичний істеблішмент країни і регіонів, та привело до значного  ротаційного оновлення.                                                  Пишу зумисне «ротаційної»  заміни керівництва держави  тому, що, як правило, всі ці особистості весь час перебували у владі і при Л.Кучмі, і при В.Ющенку і при В.Януковичу, отож, є справжнім продуктом минулої епохи застою, корупції, тотальних  договорняків та будування вишуканих схем по вимиванню коштів з бюджету країни буквально на всьому.                                                                                  Але, маю на меті на свій розсуд оцінити  політичну  успішність, або ні, тих чи інших політиків 2014 року. Почну з всеукраїнського, найвищого політичного бомонду за п’ятибальною, колись шкільною мірою оцінки.                                                                  

Оцінку  «5» ( відмінно),  сміливо ставлю О.Турчинову та В.Гройсману, які не тільки для багатьох «несподівано» з’явилися на перших ролях  в органах державного управління, а і змогли підняти особисте  реноме в очах більшості жителів України. Олександр Турчинов, з особи, яка завжди була в тіні то Ю.Тимошенко, то А.Яценюка, несподівано  перетворився на голову ВР України і одночасно в.о. президента України, а на сьогодні, по суті, є віце-президентом України   з офіційною назвою секретар РНБО.                                                                                                                     Володимир Гройсман, з міського голови середньостатистичного  Вінниці (таких міст в Україні багато)  став  доволі авторитетним  віце прем’єр-міністром, а на сьогодні - головою    ВР України зі всіма перспективними наслідками. Чи не правда, карколомна кар’єра  склалася  в обох в 2014 році!                                                                                            Оцінку «4»( добре), я перспективно ставлю А. Садовому та О.Ляшку, які зуміли сформувати особисті  партії , як то кажуть «на марші», та потужною кількістю штиків провести їх до парламенту  VII- скликання. Це  дуже обережні політики нового типу, які вже сьогодні великою мірою  піклуючись за своє власне  реноме, та вже сьогодні планують  подальшу довготривалу та успішну  політичну кар’єру.   

Оцінку «3»( задовільно), я впевнено ставлю П.Порошенку і А.Яценюку, які, з одного боку зайняли найвищі щаблі в ієрархії держав та виграли президентські та парламентські  вибори, а з іншого, стрімко втратили та втрачають власний рейтинг ще і не починаючи давно анонсованих реформ. Ну дивіться самі, безпрецендетно та безапеляційно, в першому турі Петро Порошенко  стає президентом України, обіцяє все: від відновлення бруківки  майданівської  території  навколо стадіону ім. В.Лобановського за власний кошт, продажу власних бізнес активів, безвізового режиму з Європою,  боротьбі з олігархами, і  аж до припинення війни на Донбасі.      І  що Ви думаєте, щось хоч одне виконав або збирається виконати? Звісна річ ні, бо то було пусте, просто передвиборча агітація, просто  говорив те що хотіли чути. І як наслідок, особистий рейтинг та довіра до П.Порошенка впала в тричі, та має стійку тенденцію до подальшого зниження.  Якщо справ так піде і надалі (а воно  саме так і станеться) то Порошенка вже в 2015 році спіткає доля і бізнес-партнера В.Януковича, і «любого друга» В.Ющенка. Отож, ті хто був та є в оточенні президента терміново задумайтесь над тим, як зробити так, аби в перспективі не взяти частку відповідальності на себе та не розділити участь холостого патрона!                                                                        Стосовно   Арсенія Яценюка, то він, хоча двічі за 2014 рік і ставав прем’єр-міністром, а на перевірку, ближче, виявився просто талановитим  імітатором та маніпулятором всього, всього, всього, правда, зі знанням англійської мови. Шалені відмивання державних коштів на всьому ( в першу чергу на війні) довели до того, що ні МВФ, ні ЄБРР вже не дають гроші ні під П.Порошенка ні під А.Яценюка, а «ставлять» своїх розпорядників, своїх  коштів в особі   Н.Яресько, А.Абрамавічуса, А.Ослунда,О.Квіташвілі   та купи інших «наглядачів». Бо наші «демократи» і надалі безбожно крадуть, крадуть, і ще раз крадуть, правда, на цей раз все списуючи  на події  Сході і конфлікт з Росією…     

                                                                            Оцінку «2»( незадовільно) я би поставив одразу трьом політикам, а саме: Ю. Тимошенко, В.Кличко та О.Тягнибоку, які, на тлі революційних подій розтратили майже все що мали зі свого активу. Юлія Тимошенко вийшовши з тюрми та очоливши ВО «Батьківщина» з тріском програла президентські перегони та ледве зайшла до парламенту з мінімальною кількістю голосів.  Більше того, від неї відвернулось, як більшість однопартійців, так і олігархів-спонсорів.                                                           

Віталій Кличко, будучи претендентом №1 на президентську булаву в 2013-2014рр. від об’єднаної опозиції та маючи доволі потужну парламентську партію УДАР примудрився втратити і одне, і друге, поклавшись на своїх «хитрих» менеджерів, які здали і його, і партію пороху з потрохами.  Олег Тягнибок, націоналіст, борець за справедливість (подейкують що бендерівець), прийшовши до влади та привівши своїх міністрів виявися таким же, як і його папєрєдніки що системно брали «на лапу», знімали вершки на всьому,  та прокурорським рішенням прикривали   минулих злочинців від влади та вбивць на Майдані. Розплата не забарилася, виборець відвернувся від свободівської надії виставивши червону цеглину на вході до нового парламенту.                                                       

Оцінку «1», я би поставив В.Януковичу та П.Симоненко, які мали все, буквально все, але як то кажуть  настільки «зажралися» що і не помітили коли все це «все» і втратили остаточно. Жалкувати за ними абсолютно немає чого, бо вони були тим матеріалом, який так міцно та довго тримав нас разом з радянським минулим, а позбавившись них, ми назавжди позбавилися ментально і російської залежності. Впевнений, що 2015 рік внесе суттєві зміни в сучасний  політичний пасьянс країни, прибере велику купу вище згадуваних політиків та приведе нових, більш справедливих та не пов’язаних  тотальними схемами, кумівством, сватовством та  хворобливим бажанням наживатися буквально на всьому, в тому числі і на горі, і на сльозах, і на війні…