«Кілька тисяч українських націоналістів вийшли 1 січня на вулиці українських міст з факелами та гаслами щоб відзначити 107-му річницю з дня народження лідера ОУН Степана Бандери. Того Бандеру, якого поляки вважають одним із найбільших злочинців, червоні руки якого омиті польською кров`ю. Того Бандеру, якого націоналістично налаштовані українці сприймають як національного героя».

Таким абзацом Юрій Войціцький розпочинає свою статтю «Bandera wciaz bohaterem Ukrainy» («Бандера як і раніше герой України») розміщену  на інтернет-порталах «niezalezna.pl» та «Gazeta polska codziennie»:

http://niezalezna.pl/74563-bandera-wciaz-bohaterem-ukrainy, gpcodziennie.pl/46293-banderawciazbohateremukrainy.html#/VxSR7MTAGrU. У публікації Юрій Романович робить висновок, що проаналізувавши українську історію, він не взмозі знайти патріотичного національного героя на зразок польських Йозефа Пілсудського та Тадеуша Костшки. Стаття спричинила шквал агресії польських громадян в сторону України під час обговорення в коментарях до вказаної статті та подив українських громадян щодо такої неповаги Войціцького до України та її історії.

Не так давно, Юрій Войціцький спричинив нову хвилю непорозумінь між дружніми народами внаслідок гострих коментарів та шквалу критики в адрес директора українського Інституту національної пам’яті Володимира В`ятровича з приводу перенесення запланованого заходу з встановлення меморіальної дошки двом польським партизанам-«_амо піару_ам» у м. Старокостянтинові Хмельницької області. Мотивацією такого рішення передував факт встановлення участі у 1943 р. Вацлава Копісто (1911-1993), майора Армії Крайової у боях з підрозділами УПА на Волині та Леонарда Зуб-Здановича (1912- 1982) у каральних акціях проти представників українського цивільного населення міста Замостя та його околиць.  Разом з тим, Юрій Романович не розібравшись навіть у мотивах такого рішення, зухвало роздавав радикальні коментарі з приводу вказаної ситуації польським журналістам: http://www.rp.pl/Historia/302159843-Kolejny-spor-o-historie-miedzy-Polska-a-Ukraina.html. Наслідком цього стало активне підхоплення проблематики польською пресою та її роздмухування до небаченого масштабу.

На даний момент новий конфлікт за участі Юрія Романовича назріває у м. Житомирі, де місцеві етнічні поляки протестують проти перейменування центральної вулиці _ам. С. Бандери та посилаючись на підтримку Войціцького мають намір організувати справжнє «пекло» місцевій владі.

Одночасно, у публікації «Polprawda jest gorsha niz klamstwo» (Gazeta Polska Codziennie від 20.05.2016 року: http://gpcodziennie.pl/50741-polprawdajestgorszanizklamstwo.html#.V1VtEXbcDFx), Юрій Романович намагається цинічно звинуватити українців та перших осіб держави у неповноті висвітлення теми жертв політичних репресій щодо етнічних поляків у 1930-х роках, посилаючись на сумнівні архівні дослідження невідомого походження.

Чому будь-яка проблематика, яку можна безконфліктним способом вирішити шляхом узгоджених спільних та мирних дій перетворюється для Юрія Романовича у черговий «цирк» сумнівного _амо піару?    

Станом на сьогоднішній день, український та польський народ подолали етап примирення та пробачення і перейшли до етапу міцної дружби, взаємної підтримки та стратегічного партнерства. Окремі аспекти трагічних сторінок українсько-польської історії продовжують розглядатися  науковцями та істориками в рамках конференцій, з’їздів, різноманітних публікацій. Разом з тим, це відбувається в рамках аргументованих фактів та, однозначно, без мети конфронтації між українською та польською націями. 

Виникає логічне запитання  - навіщо громадянину України, нехай і польського походження, патріоту своєї держави, яким себе вважає пан Войціцький поливату брудом своїх співгромадян, розпалювати ворожнечу між добросусідськими народами та радикально налаштовувати окремі групи спільнот?