Житомир, новини - Газета «Місто» № 16 від 24 квітня опублікувала ексклюзивне інтерв’ю, яке дав у Житомирі голова Луганської військовоцивільної адміністрації Геннадій Москаль.
- Що зараз у Луганській області під час перемир’я?
- Перемир’я як такого немає. Коли ми питаємо: «Чого ви стріляєте постійно? Ви ж підписували Мінські угоди», – вони кажуть, що не стріляють калібром вище 100 міліметрів. Я вважаю, що тут недопрацювання дипломатів. Адже зараз є і міномети, і артилерія калібром 80 міліметрів, стрілецька зброя, що також нижче ста міліметрів стріляє. Мені, як голові адміністрації, все одно, чи стріляють вони вище ста чи нижче, якщо в результаті знищена школа чи житловий будинок, чи загинула сім’я. Кожну ніч намагаються йти у наступ. На жаль, є загиблі і поранені. Дуже активізувалися, перейшли на диверсійнорозвідувальні групи. Кордону ж немає і не може бути. Є дороги: лісові, об’їзні, польові. Вони їх переходять та ставлять вибухові розтяжки. Сьогодні дзвонив та дізнався: прикордонники натрапили на розтяжку. І це кожну ніч. Тому ми заборонили ходити на полювання, просто ходити в ліс по гриби чи інше. Попередили дітей, інструктажі проводимо, щоб нічого з землі не піднімали, не ходили незнайомими дорогами. Було навіть, що розтяжку поклали на футбольному полі. Добре, що хтось вночі почув, що ходять біля школи. Голова сільради викликав МНС, знайшли розтяжку. Був би трагічний випадок.
- Бойовики так просто ходять по селах?
- Не можна сказати, що усі місцеві налаштовані проти них. Так, є місцеві, які дзвонять та говорять: ось, приїхали. А є непідконтрольні українській владі села, де чоловіки воюють на стороні «ополчення». Є ті, які співчувають, підтримують. Є різні люди.
- Дізнатися, як налаштоване населення, неможливо?
- Навпаки, вони не приховують. На Західній Україні, звідки я родом, усі дуже виховані та дуже чемно говорять: «Так пане, ви дуже гарно кажете» – але дулю в кишені тримають. А тут кажуть просто: ви нам не подобаєтесь. Там, де сьогодні Сєвєродонецьк, були окупанти. Явно було багато людей, які співчували, носили їсти. От питаємо у населення: там наші знаходяться? У розумінні місцевих «наші» – це "ополченці". А ми – укри та окупанти. Ми кажемо – ті окупанти, а вони нам – ми. Десять років правління Партії регіонів не могли просто так минутися. Ми маємо 800 км кордонів із Росією. Є такі населені пункти, де кордон прямо посеред вулиці проходить. І от вони ходять дивляться, де продукти дешевше, сперечаються: гривня чи рубль. Так воно було історично. Є населені пункти, де явні проросійські настрої; є, де менше. Це від конкретного регіону залежить. Є люди, які дають вивезти своїх дітей, а є ті, що принципово ні. Село зруйновано градами та ураганами. Кажемо: дайте дітей, чого ви їх тримаєте у підвалах? Ми відвеземо їх в якусь область, за рахунок держави будуть жити, ходити до школи, харчуватися тричі на день, на екскурсії ходити. Але ні.
- З чим це пов’язано?
- Смішно, коли це кажуть раз, але це постійно: «На органи розберуть» (з російським акцентом). Ми раз були в одному населеному пункті, де довелося припинити учбовий процес по усій лінії фронту. Коли йде вибухова хвиля – а вікна старі – скло розлітається на дрібні шматки. Воно може наскрізь прошити людину, смертоносна зброя. Хочемо до 1 вересня все поміняти на пластик, пластик витримує вибухову хвилю. Але вчити дітей зараз неможливо. Їх багато областей приймає. Возили їх до Румунії, Словаччини. Відпочивали в санаторії словацького парламенту. Їх водили на пленарні засідання. Щоб до нашого парламенту повели дітей… Дуже задоволені були.
- Чи міняється щось у свідомості цих дітей?
- Коли ми їдемо у село, єдині, хто нам раді, – це діти. Вони нам посміхаються, щиро махають, розмовляють. Дорослі сидять насуплено, дивляться зпід лоба. Але коли їдемо другий, третій, четвертий раз – вже краще. Потрібно їздити постійно. Є багато населених пунктів, куди не їдуть підприємці, там знищені їх точки. Там блокпости, не пускають їх, усе ж з бойовими діями пов’язано.
- А Вам не страшно їздити по блокпостах?
- Ми абсолютно не робимо шоу, ніяких охорон. У нас 60 проблемних населених пунктів, які треба годувати, тому що немає другого джерела. Запаси у людей закінчилися, поля заміновані. У нас 90-95 відсотків вимушених переселенців, які в одній кофтині втекли з захопленої території. Я їм радив брати статус вимушених переселенців. Це дає їм можливість не порушувати закон. Допомагають міжнародні організації: Червоний Хрест, організації ООН, верховний комісар у справах біженців, німецькі, норвезькі фонди.
- В такій ситуації складно із кадровою політикою? Ось наш депутат міської ради, Михайло Пухтаєвич, став Вашим помічником. Чи є взагалі кадровий голод?
- Людина не повинна боятись, якщо вона приїхала – і страх, це працівник ніякий. Пан Михайло їде на всі гарячі точки, не боїться. Нам знайти фахівця дуже тяжко. Страх. Я кажу: люди, і на сходах можна забитися. Є ризики скрізь, від них ніхто не застрахований.
- Як познайомилися з Михайлом?
- Він приїжджав з губернатором Сергієм Машковським, привозив гуманітарну допомогу. Я спитав: ти робиш на державній службі? Приходь. Спочатку був радником. В нас перший заступник пішов заступником міністра з палива і енергетики, звільнилася посада. Михайло веде промисловість, транспорт, зв'язок, усю інфраструктуру. Та й інші питання. В нас зараз один заступник від антитерористичного центру, називається посада «заступник з громадського порядку і безпеки». Він веде усі силові відомства, взаємодіє з військовими формуваннями, з правоохоронними органами. Підпорядковується як мені, так і по лінії боротьби з тероризмом – керівнику антитерористичного центру. Це вимога закону. Ще проблема: починається обстріл, а голова сільради втік, за ним депутати. В нас взагалі багато населених пунктів мають законно вибрану владу, але ж вони всі також повтікали. Лікарі втекли, вчителі, депутати… Ми рекомендували Президенту ввести військовоцивільні адміністрації, зараз йде процес. Ми й кандидатів підібрали. Подивимося, як воно.
- Задоволені новим заступником? Адже зараз активізувалися процеси проти Вас та Вашого оточення. Як Ви на це реагуєте?
- Мені нема часу на такі дрібниці. Ми оцінюємо людину по роботі. Говорять ті, хто «не збив і собачої будки», не самореалізувалися ні в бізнесі, ні в політиці. В українців є негативні якості, такі як заздрість. Чомусь радіємо, коли у «сусіда хата згоріла». Якщо людина самодостатня і знаходиться зараз на держслужбі, вона не позариться на якісь копійки. У нас немає посад, щоб ходити, махати прапором і кричати. У нас всі працюють!
- Щодо роботи: як зараз проходить Ваша діяльність в області?
- Ми суботу¬неділю постійно їдемо на лінію фронту. У проблемні села треба возити пенсію. Які маршрутки туди їдуть? Та й ми не хочемо, щоб ходили. Бо поставлять розтяжку, і будуть знов ходити, як ходили: «Я - Волноваха». Ми забороняємо, щоб дітей возили. Більшість дітей за межами прифронтової зони, а кого не відпустили – не можемо вже нічого з цим вдіяти. До великодніх свят порозвозили продукти, щоб люди мали можливість відзначити. Хоча з тієї сторони є і чеченці, і сирійці, але більшість, що воює, на стороні ЛНР – вони теж православні. Мені дивно, що Сербія головує в ОБСЄ, а їх громадяни там воюють. Візьмемо Першу світову: воювали люди різних релігійних поглядів: католики, лютерани, протестанти. Візьмемо Другу світову – так само. Німеччина – це в основному католики. Ми не мали ніколи війни православних з православними. Сьогодні маємо. Вони кричать: «Мы защищаем русский православный мир». 47 церков зруйнували. Що ви робите? Які ви православні? Чи ви не бачите, що це церква? Зруйнована маса шкіл, зараз йде відновлення. Дитячі садки, лікарні, знищена вся інфраструктура. Чому ви, православні, стріляєте в православних? В чому є конфлікт? Ніхто не знає. Там росіяни – тут росіяни. Там українці – тут українці. Росіяни стріляють в росіян, українці в українців. Коли питаєш: яка причина? – «защита русского мира».
- 9 Травня скоро. Що Ви очікуєте?
- У нас інформаційна політика кульгає в державі. Росія їм дала дуже сильні передавачі, вони частину Луганщини цієї гидотною закрили. Все лякають: такого числа підемо у наступ, ось такого… Але це я вже чую неодноразово. Поки вони не йдуть в наступ, але залишаються там. Залишаються їх батальйони, "ополченці". Російські війська майже не приховують, що з Росії. Приїжджають зі своєю технікою. Сказати, що є якийсь «мир, дружба, жвачка» між нами, не можна. ЛНР – не є самостійна структура, керує там ФСБ, Генштаб Російської Федерації, представники з адміністрації Президента. А вони – просто виконуючі, які своєї думки не мають.
Ірина Іванюк
16831091210_cmszoom_auto_101.jpg "Головне управління Нацполіції Житомирщини оголошує творчий конкурс")
14304692010.jpg)
