Мер Житомира Володимир Дебой: Міська рада – не полігон для іспитів

Мер Житомира Володимир Дебой дав інтерв’ю для газети «Ехо» про суспільно-політичну ситуацію в місті.

Наскільки міцною виявиться ця демократична опора покаже час. На тлі подій, які відбулися у місті Києві під час оголошеного перемир’я, якось невпевнено виглядає союз влади і обуреного натовпу, скривдженого тією ж владою. Проте, так хочеться вірити у краще. У те, що Житомир (місто жита і миру) стане тим зразком, де вміють домовлятись навіть під гул кононади: без взаємних образ, стусанини та кровопролиття.

Про рецепти такого компромісу спілкуємось із міським головою Володимиром Дебоєм, який прийняв тверде рішення залишитися «над сутичкою».

— Володимире Михайловичу, Ви публічно продемонстрували свою готовність під час діалогу йти на розумні поступки? Чим зумовлена така готовність?

— Події, які сьогодні відбуваються в Україні, трагічні. І не бачити усіх загроз для суспільства може лише сліпий. Емоції з обох боків вже сягнули за межу. Криваві події, які сталися у багатьох регіонах – це пересторога для кожного міського голови, обраного громадою. Простягнута рука – кращий аргумент у протистоянні. І не важливо, хто це зробить першим. Головне, щоб вона не застигла у повітрі. Треба вгамовувати свої амбіції заради громадянського спокою, бо чим далі заходить протистояння, тим важче зупинити цю навалу. Я, як міський голова усіх житомирян, не можу байдуже спостерігати за розвитком подій, де брат на брата гострить ніж. Діалог сьогодні – єдиний розсудливий засіб, яким можна зупинити подальшу екскалацію насильства. Затягування цього болючого питання – це порохова бочка, яка в будь-яку мить може вибухнути розколом України. Примирення – це шлях зберегти суверенну державу і нехтувати цим ми не можемо. У прицілі революційного мистецтва опинилася не лише столиця, а й регіони, де був відкритий другий фронт. Тому зволікання з пошуком компромісу між владою і людьми заведе нас у глухий кут. Саме тому, як міський голова, легітимно обраний народом, я вийшов до людей, які видали мені мандат довіри, і зробив крок назустріч їх вимогам, оголосивши про підтримку вимог Майдану.

— На Вашу думку, чому у м. Житомирі ледь не сталася вибухова ситуація, адже тут не так багато радикально налаштованих «бійців» революції?

— З самого початку Майдану, аж до подій останнього тижня великої напруги в місті не відчувалось, тому що ми не заважали проведенню мирних демонстрацій. Люди без перешкод збиралися для того, щоб висловити свої думки. Не скажу, що перебіг подій був дуже спокійний та сприятливий для роботи, адже у лавах демонстрантів були і радикально налаштовані молодики. Але ж влада для того й існує в місті, щоб дати гідні відповіді на виклики часу. Проте переломним моментом, на жаль, не в кращий бік у стосунках з демонстрантами стала позачергова сесія обласної ради, яка стала поштовхом для розв’язання конфлікту. Неприйняття дипломатичного рішення обласними депутатами привело до напруги. Сталося те, що сталося. Було переключення конфлікту саме на міську раду, яка опинилася у епіцентрі політичних буревій.

— Які заходи Ви вжили, аби вийти з цієї ситуації з гідністю, і не потопити місто у крові?

— Нагадую, міська рада – це не полігон для іспитів. Насамперед – це легітимний орган усіх житомирян без винятку, незалежно від їх політичної приналежності. Людині, яка взяла на себе відповідальність за подальшу долю житомирян, треба пам’ятати це, і не вести розподіл людей на своїх і чужих, не сортувати їх за політичним вподобаннями. По-друге, міська рада – це виконавчий комітет, який займається господарською діяльністю, а не обслуговує політичні забаганки окремих депутатів. А головне, міська рада – це міський голова, депутати, легітимно обрані житомирянами, чиї інтереси вони повинні ставити понад усе. Візьму на себе сміливість стверджувати, що у нас немає серйозного конфлікту з нашими виборцями. І тому, коли побачив перші ознаки напруги, то негайно вжив заходів, аби запобігти розгортанню подій – провів позачергове засідання виконкому та зібрав депутатів, актив у міській раді. І в той же день, не відкладаючи розгляд питань, які гостро стояли на часі, о 15.00 провів позачергову сесію міської ради. Вона відбулася наступного дня після проведення сесії обласної ради. Тому ви добре уявляєте, який настрій панував серед людей. Ми розглянули питання звернення до Президента, яке, на наш погляд, вирішує найголовніше – це питання недопущення подальшого розгортання конфлікту на теренах Житомира, а тим паче, розв’язання його силовим методом. Під цим документом підписалися усі  депутати міської ради незалежно від їх партійної приналежності. Тим самим взявши на себе відповідальність за подальший розвиток подій у мирному руслі. Своєю заявою до Президента, яка була сприйнята людьми позитивно, ми відвели від житомирян загрозу руйнації, в першу чергу, господарського комплексу. Поясню при чому тут господарство до акцій протесту та політики: своєю заявою ми призупинили дію деяких «гарячих голів», які навмисно підбурювали натовп і хотіли вивести з ладу за допомогою вулиці налагоджену систему підтримання життєдіяльності міста.

З огляду на те, що на вулиці були і радикали, які діяли за схемою, чим гірше, тим краще, довелося йти на поступки і навіть чимось жертвувати. Діючи спільно з громадою, зокрема, з тією частиною, яка бажала не погромів, а добра та розвитку рідному місту, ми прийняли єдине сприятливе для революційних часів рішення.

— Як довелося знайти спільну точку дотику саме з рішуче налаштованими мітингувальниками, які тримали міську раду в облозі?

— Першим кроком назустріч вимогам мітингувальників було створення депутатської групи під назвою «Народна рада». При цьому депутати добровільно подали заяви і тим самим забезпечили створення групи людей, які діють виключно у правовому полі. Другим таким кроком стало те, що ми відкрили двері міської ради. І з цього часу люди мають можливість заходити сюди без перешкод, не руйнуючи майна, і без ризику для свого здоров’я та життя, як це робиться у всьому цивілізованому світі. Сьогодні у Житомирі «Народна рада» має можливість збирати свій актив з наданням їй для цих потреб відповідної сесійної зали. Дякуючи цим заходам, ми в першу чергу не допустили людських жертв, бо немає іншої цінності, аніж життя і здоров’я кожного житомирянина, незалежно від того, за кого від голосував. Також ми маємо ціле майно та непошкоджене приміщення. І не фігуруємо у центральних новинах, як регіон «диктаторської» влади, яка була повалена шляхом захоплення приміщень.

— Чи важко було особисто спілкуватися з людьми, які стояли на вулиці?

— Розмова була не з легких. Та я особисто вийшов до людей, і не жалкую про це. Адже мужність державної людини заключається не в тому, щоб силою відповідати на прояви агресії, а в тому, щоб зуміти опанувати у собі надмірні емоції і піднятися над сутичкою. Діалог почався з того, що людей задовольнила заява, яку ми з депутатами відправили Президенту, і в якій були враховані всі вимоги мирних мітингувальників. Вважаю, що початок цього діалогу в регіонах повинен продовжитися у стінах парламенту. Лише за таких умов можна досягти бажаного примирення. Народжена «Народна рада», яка була створена організаторами Майдану, має право і може діяти як волевиявлення людей. Ця рада – це дипломатичний місток між владою і народом, і саме на позиції його зміцнення стоїть міських голова. Бо всі ми житомиряни – єдина родина. Ми пересікаємося на життєвому шляху, і, не дай нам Боже, дійти до того, щоб земляк на земляка йшов війною. Я на сьогоднішній день стою лише на одній платформі – недопущення насильства. Бо я дуже близько бачив його «в обличчя». І повірте мені, в цьому немає нічого доброго. З власних джерел я дізнався, що під час проходження сесії обласної ради ледве не сталася велика біда. Правоохоронці затримали підлітка, у якого були виявлені два взривпакети. Ще мить – і ми мали б і в нас жертви. Нові звірячі побиття і новий привід для втручання силовиків. Адже сьогодні міліціонери є заручниками ситуації, яка сталася в державі. Вони не чужі житомирянам. Вони також чиїсь діти, чиїсь чоловіки, чиїсь батьки. І це треба розуміти. Саме вони – люди, які сьогодні опинилися у прицілі людського гніву, стали на заваді тому, щоб у місті Житомирі пролилася кров. Коли вони спитали у хлопчини, який готувався до здійснення вибуху, хто його на це підмовив, той відповів, що сам. Але ж ви розумієте, якби це сталося, то знову казали б про провокаторів, про тітушок, а істина поглинула б у крові. Тож не будемо забувати про те, що свою позитивну частку по забезпеченню правопорядку теж правоохоронці внесли.

Я також хочу подякувати мамам, які стояли під час проходження сесії у холі міської ради. Вони стали живим кордоном між розбурханим натовпом і міськими депутатами. «Там, на вулиці, стоять наші діти, наші чоловіки, і ми, жінки, зробимо все можливе, щоб ситуація не вийшла за межі людяності», – пояснили вони мені свою присутність. Це дійсно не жарт, коли країна стоїть за один крок до громадянської війни. І здається, що з вогню і диму, яким сьогодні охоплена столиця, вже немає вороття. Тому ми не можемо нехтувати жодним правовим засобом заради спокою у регіонах. Як кажуть, буде каяття, та не буде вороття. Не повірите, у такий напружений час я дякую активістам Майдану, серед яких є багато поміркованих людей, з якими ми почали спілкуватися одразу ж після сесії. І зустрічалися ще багато разів для того, щоб зберегти крихкий мир, який був установлений між протестувальниками і владою. Разом ми зробили все можливе, аби він не дав тріщину. Якщо до людей ставитися з порозумінням, вони завжди відповідають тобі добром. Коли я сказав тим мамам, які прийшли підтримати своїх дітей, що я готовий на будь-який компроміс, аби все обійшлося без застосування сили, то одна жінка обняла мене, пригорнула до себе, та сказала: «Синок, йдемо до людей разом». І чув оплески, і бачив, як посвітліли засмучені обличчя житомирських повстанців, серед яких були і мої знайомі. І остаточно переконався: радикалізм по відношенню до них не кращий засіб для міського голови. І на тому стою.

Коли ж нарешті люди, які посідають високі посади зрозуміють, що революція робить не лише жорстокий крок до руйнації в головах, а й до руйнації економіки та комунального господарства, на захист якого в першу чергу ми повинні ставати. Я, як міський голова, прийшов на сесію обласної ради, маючи низку питань, які потрібно було негайно розв’язувати, але мені навіть не надали слово. Про яке таке порозуміння між політичними соратниками ми можемо казати, якщо моя думка, як господарника, ігнорується. Вважаю, що на обласній сесії, де навіть бюджет був прийнятий без обговорення, політичні амбіції, які панували у залі, узяли верх над усіма нагальними питаннями. Це моя особиста думка. Навіть представники Майдану підійшли, потисли руку і сказали, що претензій до міського голови не мають. То скажіть, будь ласка, за таких обставинах, кого має сьогодні підтримувати цей самий міський голова, який повинен думати про господарський комплекс, і про усю громаду в цілому? А не когорту радикально налаштованих бойовиків та загравшихся політиканів. Нас у місті близько 300 тисяч, і саме ці люди мають приймати рішення, за ними правда. Це навіть не по-християнськи, не дослуховуватися до людей, які звертаються до тебе з миром.

— Отже, Володимире Михайловичу, люди з Майдану потиснули Вам руку. А чи за таких обставин подадуть Вам руку Ваші партійні соратники? Адже Ви є представником Партії регіонів, і саме ця політична сила підтримувала Вас на виборах міського голови. І навіть довірила Вам очолити міську партійну організацію?

— Це питання мене турбує з самого початку моєї каденції міського голови. Я щиро вдячний прихильникам Партії регіонів, позапартійним людям, всім тим, хто мене підтримав під час виборів міського голови, завдяки кому я здобув перемогу.

Я проти переслідувань людей за партійним принципом, у тому числі депутатів, обраних громадою міста. Переважна більшість із них працює чесно і відповідально на своїх округах у рідному місті. Проте виборче законодавство України, виписане народними депутатами, передбачає висунення та обрання депутатів лише за підтримки тими чи іншими партійними організаціями. Це ж стосується виборів міських голів. Ця система вносить розкол та протиріччя в сіспільстві.

Міський голова – це в першу чергу керівник, який відповідає за забезпечення життєдіяльності господарського комплексу міста. Сьогодні міські голови стали заручниками законодавства. Вважаю, що законодавчо має бути закріплено обов’язкове призупинення членства в будь-якій партії одразу після обрання кандидата очільником міста. Це необхідний крок заради об’єднання громади. І в цьому немає нічого дивного, бо навіть Президент України йшов із лав партії на період перебування на цій високій посаді.

Я прийму своє політичне рішення – і воно буде публічне й узгоджене із однодумцями та колегами.