Житомир, новини - Вже рік тривають бойові дії за цілісність України. Хвиля за хвилею проходить мобілізація хлопців та чоловіків до війська. Не одне материнське серце стислося з розпуки і гаряча сльоза обпекла молитву – тільки б лишився живий і неушкоджений…
У квітні з черговою хвилею мобілізованих з Житомирського обласного військкомату до одного з навчальних центрів Збройних Сил України відбув і Сергій Онищук, депутат Житомирської міської ради. За допомогою мобільного зв’язку ми зв’язалися з Сергієм та попросили розповісти про його перші враження, про дух у війську, про ті тисячі дрібниць, які так бентежать і хвилюють кожну матір, яка провела свого сина до війська.
- Доброго здоров’я, Сергію! Як іде служба?
- Дякую. Непогано. Зараз проходжу підготовку у чернігівському навчальному центрі «Десна», освоюю управління зенітно-ракетним комплексом «Стріла-10». Навчання проходять інтенсивно, адже всі розуміють, що за кілька місяців, можливо, вирушимо у зону бойових дій.
- Ви вже служили в армії і поновлюєте знання?
- Ні. Раніш не служив. Це вперше мені вручили повістку з військкомату, і я пішов виконувати свій громадянський обов’язок.
- От так просто змінили депутатський портфель на армійські чоботи?
- Від депутатських обов’язків я не відмовлявся, і нині як депутат відповідаю перед своїми виборцями. Щодо служби, то навіть думки не допускав щоб відмовитися. Зараз не той час, щоб ховатися у запічку.
- Як сприйняли рідні те, що вас призивають на службу?
- Мамі сказав в останню хвилину, коли вже спакував речі. Вона, звісно, дуже переживала і плакала. Батько у мене теж служив, тож сприйняв новину спокійно, проводжав мене навіть з гордістю. Підтримував і старший брат. Я їм вдячний за підтримку і розуміння. Зараз це найцінніше – взаєморозуміння між людьми.
- Що скажете про матеріальне забезпечення мобілізованих?
- Скарг поки що немає. Все добре. Форму, берці видали відразу. Канадського виробництва. Все добротне. В іншому теж досить гарний рівень забезпечення. Для навчання теж все необхідне є.
Командування ставиться до новачків досить добре, таке враження, ніби нас навіть жаліють, часто не ганяють в наряди. Інколи забагато вільного часу і хочеться чимось додатково зайнятися.
Звісно всі ловимо вісті із зони бойових дій. Нещодавно у новинах був сюжет про те, як виплачуються обіцяні президентом винагороди про знищений ворожий КАМАЗ, танк чи літак, інші виплати. Виявляється, щоб отримати таку винагороду боєць має прикласти відеоматеріали. Але ж бій - це не показуха! Хто буде робити відеофіксацію, коли на кону життя чи смерть? Такі речі обурюють. У багатьох призваних є сім’ї, діти. Їх треба забезпечувати. Тому кожному болить бюрократична тяганина, яка й далі процвітає у нас.
- Так бюрократизм всюдисущий. Але ж воїни стоять за Україну перш за все з відчуття патріотизму чи не так?
- Хто каже, що у новобранців нема патріотизму? Чи у тих, хто стримував ворога впродовж останнього року, чи зараз втримує?
Я як депутат легко міг зробити собі довідку, що непридатний до служби. Проте я у війську, я відчуваю, що це мій обов’язок боронити українську землю. Ми всі стоїмо за вільну і незалежну країну, але водночас і вільну від бюрократів та корупціонерів. Нам не хочеться, щоб нас цинічно використовувала правляча верхівка, дерибанячи державні гроші.
Мої діди по маминій і татовій лінії теж воювали під час Другої світової. От у них своє ставлення до війни. Всі знають, що тоді протистояло один одному два злочинні режими. Україна і її народ найбільше постраждали. Болить, що українців використовували і знищували безжально. Не хочеться повтору такої трагедії. Тому 9 травня для мене не день перемоги, це не свято, а День Пам’яті. Пам’яті, яка зобов’язує йти до Перемоги.
Я вірю, що ми переможемо!
Записала Ярослава Поліщук,
газета «Місто» №18 від 08.05.2015 р
16831091210_cmszoom_auto_101.jpg "Головне управління Нацполіції Житомирщини оголошує творчий конкурс")
