RSS
Вівторок, 28 вересня 2021, 15:40
Суспільно-інформаційний ресурс громади
Керівникам управління та відділу райдержадміністрації та підприємцю-оцінювачу повідомлено про підозру.
Про це повідомляє міський голова Сергій Сухомлин.
Міські голови говорили про можливості та обмеження міст у розв'язанні проблеми централізованого теплозабезпечення.
У результаті зіткнення водій «IVEKO» загинув на місці події. Нині поліцейські встановлюють всі причини та обставини події.
Sergey Levickiy
Стан УПЦ (МП) в умовах воєнної агресії Російської Федерації.

Після анексії Криму з боку РФ та воєнного втручання Росії на Донбасі, питання єдиної православної це...

Микола Череднік
Про вибори

Зовсім скоро закінчиться виборча кампанія. Дуже хочеться, щоб разом із нею закінчилася ера старої по...

Andrey Sobolev
Чи «доросли» Україна та українці до подвійного громадянства?

За Основним Законом нашої держави, в Україні для наших співгромадян закріплено принцип єдиного грома...

Мірон Степанюк
Международная организация InformNapalm бьет тревогу: Россия прямо угрожает независимости и суверенитету Беларуси

В белорусской службе международной организации InformNapalm заявляют, что независимость страны - под...

Irinka Belova
Чому Росія хоче звинуватити Україну в тиску на свободу слова

За роки війни на Сході Україна відчула гострий всебічний тиск агресора, спрямований на формування не...

Житомирські новини
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Президент України Володимир Зеленський зібрав на енергетичну нараду Кабінет Міністрів, представників НКРЕКП, очільника НАК «Нафтогаз України» та фахівців у галузі економіки, електро- та газової енергетики, щоб вирішити питання із зависокими цінами на газ для українців.
На виконання доручення Президента України, у понеділок, 11 січня, під час наради з керівництвом Міненерго, НАК «Нафтогаз», НКРЕКП, Оператором ГТС та представниками Офісу Президента було напрацьовано два підходи, які дозволять суттєво знизити тарифи на газ для населення. Перший підхід передбачає формування тарифів на газ за формулою “ціна на європейських хабах “мінус” транспортування газу до України”, який пропонує Міністерство енергетики. Крім того, пропонується тимчасово обмежити маржу для газопостачальників. Очікуваний результат: суттєве зниження тарифів і нівелювання спроб спекулянтів зберегти надприбутки в умовах формування нових європейських правил.
Посміхнись  
- Телефонує безробітний житомирянин у приймальню місцевого чиновника: — Алло, це приймальня Івана Івановича. Слухаю —...
Впровадження державної мови, як засіб формування національної свідомості українського суспільства 06.23.2021 - 12:20

Єдина державна (офіційна) мова має виступати виключно об’єднуючим чинником.

Мова - не лише засіб спілкування, а й головний чинник консолідації нації, оскільки забезпечує єдність, вільний і культурний розвиток національної спільноти, стоїть на сторожі збереження національної ідентичності, здорового духовного і ментального розвитку, а отже, виступає могутнім засобом зміцнення національної свідомості.

У державотворчому процесі мова, поряд із внутрішніми консолідуючими чинниками, виконує й зовнішню функцію, яка полягає у виокремленні держави з-поміж інших країн, в утвердженні нації і держави серед багатомовної спільноти. Отже, творення української політичної нації вимагає розв’язання фундаментальних питань мовної сфери, щоби така нація ґрунтувалася на засадах української національної державності.

У суспільстві, де переважає корінний етнос і панує його мова, як, наприклад, у країнах Європи, зазначені функції мови поєднуються гармонійно. В цих державах мова, по суті, виступає еталоном державної самодостатності, самоцінності й неповторності. Але в Україні склалася інша ситуація: втративши свободу, перебуваючи у складі інших держав, український народ позбувся можливості повноцінно користуватися своєю мовою.

Внаслідок заборон і дискримінації, адміністративно-силового тиску, якому піддавалася українська мова упродовж останніх трьох з половиною століть, значна частина українського населення, в тому числі етнічних українців, відчужена від використання рідної мови як засобу національної комунікації та головного інструменту консолідації нації. Особливо дається взнаки спадщина тривалого домінування в Україні російської мови, яка й сьогодні впливає на мовну ситуацію у нашій державі, в т.ч. і в умовах рішучого впровадження рідної мови, як засобу спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади.

Тому нині, коли Україна здобула незалежність, утвердження у суспільстві української мови як державної, як одного з основних державотворчих чинників, постає надзвичайно важливою й актуальною проблемою, а її вирішення має бути одним із пріоритетних завдань держави.

Статус української мови як єдиної державної мови в нашій країні був визначений ще наприкінці 1989 р. Законом "Про мови в Українській РСР"], що створило передумови для поступового відродження мови титульної нації як повнофункціонального засобу спілкування й важливого чинника розбудови соборної Української держави. З прийняттям Конституції України державний статус української мови був закріплений у ст. 10 Основного Закону, яка проголошує: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України, зокрема і російської. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".

Простір для подальшого утвердження державного статусу української мови відкрило Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 про офіційне тлумачення зазначеної статті Конституції України, згідно з якою державний статус української мови означає її обов’язкове застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших визначених законом публічних сферах суспільного життя, зокрема в роботі державних і комунальних навчальних закладів, сфері обслуговування, культурі, засобах масової інформації.

З метою формування та здійснення державної мовної політики в незалежній Україні були створені спеціальні державні органи й установи:

  • Держдепартамент із здійснення державної мовної політики у структурі Державного комітету у справах національностей та міграції,
  • Рада з питань мовної політики при Президентові України.

Їх діяльність спрямовувалась на створення умов для розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, а також розвитку і використання мов національних меншин України, задоволення мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Виходячи з важливості зазначеної проблеми постановою Кабінету Міністрів України у 1997 р. були затверджені "Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови", а згодом у 2003 р. ще однією постановою уряду затверджена "Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр." . Обидва документи спрямовані на розвиток, підтримку і захист державної мови в Україні. Їх зміст, по суті, визначає основні напрями мовної політики нашої держави та завдання органів влади щодо їх реалізації.

Основною рисою сучасної мовної ситуації в нашій державі залишається українсько-російська двомовність з широким функціонуванням російської мови в різних сферах суспільного життя на більшості території країни, що, природно, обернено пропорційно впливає на сферу використання української мови.

 

Деякі дослідники зазначають, що внаслідок взаємодії таких чинників, як багатовікова русифікація, міграція на територію України росіян, фізичне знищення, депортація і вимушена еміграція українців за межі України, створилася вкрай небезпечна і виняткова, суто "російська" ситуація, коли не мігранти змушені докладати зусиль проти їх асиміляції корінним народом, а, навпаки, національно свідомі українці змушені захищатися від мігрантів і доморощених збільшовичених перевертнів.

У свою чергу, дослідження мовної проблеми свідчить, що ця двомовність має кілька суттєвих особливостей. Передусім існує розбіжність між етнічною та мовною самовизначеністю, коли значна частина етнічних українців у повсякденному житті для спілкування використовує російську мову. Важливим є той факт, що ще за радянських часів саме російська мова набула статусу мови міжнародного спілкування, який вона продовжує зберігати й нині, забезпечуючи спілкування не тільки між національними меншинами України, а й між народами колишнього Радянського Союзу.

Іншою особливістю мовної ситуації в Україні є різний мовний статус регіонів, який, насамперед, обумовлюється відмінностями історичного розвитку західної та східної України. При цьому переважна більшість українців західного регіону є україномовною, південного та східного регіонів - російськомовною, центр займає проміжне становище. Крім того, величезна частина суспільства у побуті користується масою українсько-російських і російсько-українських суржиків, які аж ніяк не є літературною мовою.

У такій складній ситуації держава має постійно дбати про баланс інтересів між різномовними групами регіонів. А для цього потрібна виважена мовна політика, спрямована на розширення сфери функціонування державної мови як стрижня, серцевини нації, яка має єднати суспільство в одне ціле, а також гарантування усієї законної поваги прав мовам національних груп з тим, щоб забезпечити їх повноцінний розвиток та лояльність до Української держави як своєї батьківщини.

 

На сьогоднішній день, наша держава, робить все для повноцінного впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак агресивна мовна політика російської сторони і відсутність повноцінної державної підтримки з захисту української мови й культури може призвести до посилення небажаного процесу русифікації.

Переважна більшість державних керівників і управлінців усіх рівнів на сході й півдні країни не вважає своїм службовим обов’язком розширювати сферу застосування державної мови, не вживає її у своїй роботі або й не володіє нею. Це призводить до поширення у суспільстві думки, що знати, шанувати, і плекати державну мову, послуговуватися нею - необов’язково. Практично зовсім не використовується державна мова і в бізнесових структурах.

Враховуючи сучасну мовну ситуацію в Україні, вироблення мовної єдності - процес надзвичайно складний. Поки що політики і суспільство довго і важко йдуть до розуміння мови як основи формування політичної нації, засобу зміцнення національної свідомості. За всі роки незалежності проблема мови є предметом спекуляцій різних політичних сил під час виборчих кампаній. Останнім часом, всупереч Конституції України, проросійськими ідеологами виголошується все більше гасел щодо запровадження офіційної двомовності, а саме надання статусу другої державної мови поряд з українською російській.

 

Мовне питання особливо актуалізувалося з ратифікацією нашою державою Європейської хартії регіональних мов або мов меншин у травні 2003 р., яка стосується одного з найскладніших питань мовної політики будь-якої країни - проблеми досягнення оптимальності у співвідношенні між сферами та статусом функціонування державної мови та мов національних меншин. Ратифікація Хартії повинна була стати важливим кроком у досягненні Україною цивілізованих європейських стандартів у сфері захисту прав людини у культурно-мовній сфері.

Отже, склалась ситуація, коли російська мова одержала додатковий потужний міжнародно-правовий захист з боку Європейської хартії, в той час як українська - захищається тільки внутрішнім законодавством, яке, до того ж, часто порушується. Натомість прибічники двомовності, реалізовуючи свої власні політичні інтереси, посилаючись на Хартію, ініціюють нові законопроекти про російську як другу державну мову, або про надання їй офіційного статусу.

Хибна політика підтримки двомовності, необґрунтовані вимоги окремих політиків надати російській мові статус другої державної мови нарівні з українською може призвести до розколу суспільства на мовно-національному ґрунті, спричинити розрив єдиного інформаційно-культурного простору держави, і як показує досвід зарубіжних країн, привести в кінцевому рахунку до втрати державно-територіальної цілісності країни і її розпаду.

Безперечно, у світі є приклади кількамовних націй, що начебто може поставити під сумнів визначення мовної єдності як неодмінного атрибуту нації. Але, як зазначає відомий вчений А. Погрібний, ті країни, де функціонує кілька державних чи офіційних мов, - то власне, винятки з типового для світу порядку мовного облаштування, згідно з яким діє принцип: одна держава - одна нація (політична) - одна державна мова. На його думку, країни, що становлять винятки з цих правил, мають певні підстави для цього, яких не має Україна.

Державність української мови є основою формування сучасної української політичної нації, важливим чинником консолідації українського суспільства, символічним уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу і державної єдності України. Таким чином, українська нація і держава мають забезпечувати відродження і захист української мови, якісну розбудову українського мовного простору.

Водночас державна роль української мови жодним чином не спрямована на обмеження розвитку мов інших етнічних груп. Одержавлення української мови зовсім не означає приниження чи ігнорування російської мови і культури, мов інших національних меншин в Україні, а відродження і піднесення понищених, поруйнованих, упосліджених української мови, культури, духовності.

Житомирські новини