Через 26 років після того, як ми припинили йти до «світлого майбутнього», ми живемо так, наче Радянський Союз існує. Це відображається в багатьох аспектах. Досі відзначаємо свята неіснуючої держави, живемо в культурних та історичних рамках «Союзу», ментально знаходимося в «радянщині». За останні роки вдалося відірватися від чужої історії та розпочати відновлення власної. Але цей процес не можна назвати загальнодержавним, адже окремі області продовжують жити в минулому. Різниця тільки в тому, що хтось живе в «совєтах» на сході, а хтось – на заході.

Радянського в нашому житті набагато більше, ніж може здатися на перший погляд. Вітчизняне законодавство у значній мірі повторює та наслідує радянське. Житловий кодекс України був прийнятий у 1983 році, Кодекс законів про працю датується 1971 роком. Про який розвиток економіки, інвестиції та зростання ВВП можна говорити, якщо взаємовідносини між підприємцями та працівниками регламентуються кодексом, який ухвалювався в часи, коли приватного підприємництва не існувало.

І це стосується не лише законів, список можна продовжувати освітою, культурою, політичними традиціями та політичною системою, психологією чиновників тощо.

Політична верхівка, у своїй більшості, складається з представників радянською-комуністичної партійної еліти або їх ментальних нащадків.

Люди, в головах яких живе Радянський Союз, не зможуть збудувати щось інше та відмінне від «совєтів».

Радянська система управління була неефективною у порівнянні із західними країнами. Написано сотні наукових статей, які доводять це. Однак найбільш переконливим прикладом є рівень життя людей у ЄС, США, Канаді та країн СНД.

Замість того, щоб розповідати новому поколінню правду, влада у кращих традиціях радянської пропаганди і далі маніпулює ними. Багато моїх ровесників вважають, що рівень їхньої зарплати визначається Урядом, а не їхніми знаннями, уміннями та професіоналізмом. По телебаченню політики сором'язливо не розповідають нам, що не існує ніяких державних грошей, якими оплачується освіта, медицина і забезпечуються пенсії та субсидії. Усе це гроші платників податків, тобто наші з вами гроші, а не державні.

Коли держава витрачає на щось чергові мільярди, це означає, що хтось замість нас з вами вирішив, як розпорядитися цими грошима. І коли Президент, міністр або обласний чиновник передає нові автобуси – це кращі радянські традиції. Все це куплено за гроші платників податків, а церемоніальні вручання перед телекамерами є політичною рекламою. Усе це має робитися щодня без зайвого офіціозу та пильної уваги журналістів.

Чим більшу роль відіграє в житті людей держава, тим більшу кількість чиновників необхідно утримувати за рахунок платників податків. Велика кількість держслужбовців не означає, що люди отримають більше благ. Навпаки, чим більше чиновників доводиться утримувати, тим менше отримає кожен громадянин.

Державна система зростає, зростають і ресурси для забезпечення її функціонування. В певний момент це призводить до того, що система починає паразитувати, споживаючи бюджетний ресурс виключно для власного існування. Якщо аналізувати 26 років Незалежності – система експлуатувала та використовувала спадок від радянської держави. Вона паразитує, а не працює. Держава не обов’язково має вирішувати безліч різноманітних функцій, переймаючи на себе все більше і більше повноважень. Сучасні країни навпаки намагаються максимально зменшити зони впливу на суспільство та громадянина загалом, забезпечуючи лише базові потреби.

Багато того, що ми звикли отримувати від держави, можна отримувати від громадських організацій. У молодіжній політиці, де чиновники давно не молодь і не завжди говорять з молоддю однією мовою, за бюджетні гроші створюють молодіжну політику. Навіть звучить це дивно, а на практиці це ще гірше. Ефективніше фінансувати безпосередньо молодіжні та громадські організації, ніж утримувати чиновників з молодіжної роботи. В деяких країнах відсутні державні служби зі справ інвалідів. Вони  замовляє ці послуги у громадських організаціях, які спеціалізуються на роботі з людьми з особливими потребами. І таких прикладів можна приводити десятки в різних сферах: освіта, культура, спорт, безпритульні тварини, люди, які опинилися у важкій життєвій ситуації. Все вирішується силами громадський організацій.

Держава не має опікуватися усім, якщо вона може оплачувати надані послуги громадськими організаціями або приватними компаніями. Результати будуть кращими і коштуватиме це значно менше.

Зменшення зобов’язань та повноважень держави суттєво не вплине на наше життя. Сьогодні, маючи багато зобов’язань, держава все одно їх не виконує.

Система управління, де кілька осіб вирішують як розпоряджатися усіма державними коштами, є неефективною і призводить до занепаду країни та суспільства. Це стало однією з причин зникнення Радянського Союзу. І те, що відбувається в України зараз, нагадує процеси 90-х років, коли партійна верхівка намагалася будь-якою ціною утриматися при владі. І як в минулому столітті «партійна еліта» жила в іншій Україні, з власною інфраструктурою: транспортом, медициною, власними магазинами, не знала, що таке дефіцит і раз на рік мандарини, і ті гнилі. Так і зараз наша політична верхівка живе у власному світі з красивими обіцянками, інфографіками зростання, і бурхливими реформами, хоча життя людей стрімко погіршується.