Рік, що минає, не можна назвати роком прориву. Ситуацію в країні можна схарактеризувати, як стабільно критичною. Цьогорічний політичний рік був багатим на скандали, політичні протистояння, мітинги, майдани, гучні затримання та обвинувачення. І це в рік, коли в країні були відсутні загальнонаціональні вибори. З наближенням дати президентських виборів рівень політичних протистоянь буде зростати.

Фігуранти всіх гучних корупційних скандалів спокійно розгулюють на волі, і навряд чи отримають реальні тюремні терміни. Економічна ситуація також бажає кращого. Хоча зростання економіки на рівні 2-3 % є позитивною тенденцією, але рівень життя людей постійно зменшується. Економіка країни не здатна забезпечити потреби уряду. Збільшення соціальних виплат досягаються через вмикання станка для друку грошей. Як результат – інфляція з’їдає усі підвищені зарплати та пенсії.

Економіка та політична система зруйновані набагато більше, ніж при попередній владі. Держава втратила частину територій, що перебувають у стані війни, яку влада не хоче визнавати, як і не хоче припинити розкрадання грошей на війну. Політична верхівка навіть перед обличчям війни та розпаду країни на шматки не бажає змінюватися. Влада продовжує поводитися так, ніби ніякої війни немає: дипломатичні відносини з РФ залишаються незмінними.

Економічний монополізм лише посилився й продовжує, через злиття виконавчої та законодавчої влади, викачувати гроші з бюджетів в обхід людей. Влада, яка має мізерний рівень довіри, монополізувавши ЗМІ, диктує фейковий порядок денний, що призводить до відсутності змістовної та конструктивної критики. Корумповані правова та судова системи дозволяють владі утримувати такий порядок в країні.

На місцевому рівні ситуація аналогічна.

Тут функціонує класична система закритого типу, коли обмежене коло осіб розпоряджається загальними ресурсами міста. В першу чергу, це бюджет, посади та комунальне майно, а також потрібні рішення міської ради.

Усе це ділиться між членами команди. Дещо менше перепадає політичними союзниками у міській раді, які не заважають приймати правильні рішення. Діляться також з власниками «правильних» ЗМІ, які висвітлюють усі процеси в місті під «правильним» кутом. Частина також перепадає правильним активістам, які забезпечують лояльністю та громадську підтримку.

Усе це не сприяє розвитку міста. Увагу людей відволікають від важливих речей на досить примітивні та не важливі питання. Маю велику надію, що ситуація в Житомирі інша.

У середині року я писав про загрозу для розвитку Житомира через нестачу коштів у бюджеті міста. На кінець року бюджет має дірку у 100 млн грн. У 2018 році місто матиме один з найменших бюджетів розвитку, що стане викликом для влади та міста.

Структура міської влади та комунальних підприємств працює незадовільно. Можу про це казати не з чуток, а з власного досвіду. На перший погляд елементарні речі, які мають виконуватися силами комунальних установ, саботуються та «вирішуються» банальними відписками.

Міська влада не має перемог у цьому році. Можливо, саме тому міський голова вже другий рік поспіль не звітує перед міською радою. Єдина відчутна зміна для містян пов’язана з транспортом, хоча валідатори та електронний квиток прямо не впливають на якість перевезень. Але є надії, що місто з часом матиме комфортний громадський транспорт.

Влада на місцях має всі необхідні повноваження і несе всю відповідальність за стан справ у місті. Це виключно її воля прислухатися до думки людей, визнавати свої помилки та змінювати ситуацію, або ні. Звісно, зручніше звинувачувати опонентів у всіх бідах та не визнавати власних помилок.

Рік, що минає, не можна назвати роком втрачених надій з причини того, що люди вже не очікують тих грандіозних проектів, про які скільки часу розповідали. Наступний рік буде дуже непростий для Житомира та вирішальний для цієї владної команди.

Попри це, життя продовжується. Переконаний, що цього року в кожного з нас відбулося багато гарних та позитивних подій. Усе інше з часом стане на свої місця і усі негаразди – це лише виклики, які потрібно подолати.