Інколи нам здається, що немає виходу із ситуації… Але відсутність методу вирішення проблеми на даний момент ще не означає взагалі неможливість її розв’язання.

          Часто ми скаржимося на те, що життя несправедливе, доля – жорстока, а Бог – глухий і не чує наших молитов… А, може, ми просто не вміємо молитися?? А??

          Тільки задумайтеся! Або ні, краще пригадайте: ми ж кожного дня робимо вибір: випити зранку чашечку чаю чи кави; поїхати маршруткою чи прогулятися пішки; купити давно омріяний рюкзак чи ходити із старою, але юлюбленою сумкою.

          Ми кожного дня робимо вибір між тим, що можемо отримати, і тим, що бажаємо мати.

          Замислюємося: а наш світ є реальним? На очах окуляри рожеві чи фіолетові?

          Ми не слухаємо лекцій наших друзів і родичів стосовно нашої поведінки. Чому? Та тому, що ми і так самі все знаємо. Знаємо, що заплутали світ свого бажання до тугого вузла, який і не розплутати і не відрізати…

          Ми живемо за принципом ланцюжка: нам боляче – ми боляче… а далі знак безкінечності…

          Ми бажаємо збожеволіти від почуттів..але коли випадає така можливість, колимо себе голкою прямісінько в серце, для того, щоб залишитися в реальності…

          Ми прощаємось не прощаючи…

          Ми вітаємось не вітаючи…

          Ми шукаємо, що вже втратили…

          А втрачаємо, що знайшли….

Маргарита ВІЛЬНА