Як не включиш канал Верховна Рада або інші провідні TV, то одразу побачиш нардепів, державних діячів різного рангу, які з піною у рота (в тому числі і отруйною) відстоюють державу Україну, її суверенітет, територіальну цілісність.

Не секрет, що сьогодні подальша доля всіх цих відомих постулатів вирішується на Донбасі, Сході України, де численні добровольчі батальйони пліч-о-пліч з військовиками, не словом, а ділом, зі зброєю в руках боронять Україну свідомо ризикуючи життям і здоров’ям.

Великий резонанс в суспільстві  викликала третя хвиля мобілізації в Збройні сили України куди вирішили призвати і літніх чоловіків, і осіб, які мають протипоказання по здоров’ю. Підтримую те, що боронити Вітчизну мають всі, буквально всі,  по мірі сил і можливостей  і в першу чергу - військовозобов’язані та підготовлені чоловіки.

 Перш за все воювати мають піти ті, хто цього хоче (добровольці), хто має високу військову підготовку, фахівці тих військових спеціальностей, які конче необхідні на передовій.

Більше того, сьогодні всі тим чи іншим чином мають довести свою причетність до знищення сепаратизму в Україні, як явища, та його російських та проросійських посіпак назавжди.

Маю слушну та актуальну пропозицію до тих політичних сил, які представлені в парламенті VII скликання, або планують стати парламентарями наступного VIII скликання. Якщо сьогоднішнім потужним партіям по-справжньому «болить» за Україну (як це вони говорять), то у них на сьогодні є реальна можливість, можливо вперше і по-справжньому довести це на справжньому полі бою, де і вирішується доля держави.

Партії, як правило  стверджують, що в них десятки і сотні тисяч однопартійців у всіх куточках країни, які поділяють програмні цілі та завдання, в тому числі – захист територіальної цілісності держави.

Не секрет, що в кожній політичні партії є купа мільйонерів, олігархів, які прийшли туди з однією метою аби примножити свої статки, помноживши мінімум як на п’ять, а  то і на десять порядків.

Отож,  коштів  на утримання повноцінного батальйону (± 500 осіб) від ВО «Батьківщина», ВО «Свобода», УДАР, Партії Регіонів та КПУ більше ніж досить. Партійні олігархи мали б попіклуватися про безпеку однопартійців забезпечивши їх бронежилетами, харчуванням, транспортними засобами, пальним та іншими необхідними  матеріально-технічними засобами, необхідними для успішного функціонування бойового підрозділу та ведення повноцінних бойових дій.

На посаді командира такого партійного батальйону мав би бути один з народних депутатів, який водив би однопартійців в бій, піднімаючи в атаку, розділяючи з ними всі незручності військово-польових умов та щоденно морально надихаючи побратимів не тільки по партійній приналежності, а вже і по зброї та захисту держави.

Партія Регіонів та комуністи (КПУ) мали б також створити свої бойові підрозділи, які б не словом, а ділом пішли захищати та визволяти  металургів, шахтарів Донбасу, по суті, всіх тих обдурених, хто стільки років давав карт-бланш для них на право управління регіоном та всією країною.

Правда, настійливо рекомендую позаду цих партійних батальйонів встановити загороджувальні загони (як то було під час війни з батальйонами штрафбату) з числа перевірених майданівців, які в випадку спроби відступу або боягузтва були знищені вогнем «побратимів». В випадку великої вірогідності здачі  сепаратистам  (потрапляння в полон) та їх проросійським посіпакам вважати таких зрадниками Батьківщинами, дезертирами та судити військовим трибуналом.

Прогнозую, що велика кількість партійців від ПР і КПУ одразу перейдуть на сторону ворога (для них вони свої) та накивають п’ятами. Жалкувати за такими не потрібно, туди їм і дорога, а потрібно набирати наступний батальйон не дивлячись на те, що його чекає так ж доля. Зрадників ніде не люблять, отож, нехай «на здоров’я» біжать будувати  БАМ та освоювати простори Сибіру.

Вважаю, що цю ініціативу мають підтримати і Радикальна Партія (лідер відомий по телевізору борець з сепаратистами), і партія «Громадянська позиція» (колишній міністр оборони, який каже що знає толк у цій справі), і «Солідарність» (президент, головнокомандуючий, олігарх), як новітні,  перспективні політичні бренди аби довести, що прихід до влади та парламенту для них не самоціль, а засіб до досягнення державницької мети, яка сьогодні вирішується на Донбасі.

Таким чином, суспільство має реально перевірити партії на «вшивіть», а самі партії позбавитися від прилипал, покидьків та інших тимчасових кон’юктурщиків та пристосуванців, які точно накивають п’ятами при такому розкладі.

І тільки після таких практичних дій чисельних політичних партій прийде довгоочікуване  очищення, довіра, підтримка і повага.

Тоді це буде успіх, це буде резонанс, це буде загальнонаціональний  прорив!