Тетяна Пашкевич: Мені поталанило, бо моя робота – це моє хобі

З приходом Тетяни Пашкевич на посаду головного редактора газети «Місто», газета Житомира отримала справді європейське обличчя. Сьогодні Тетяна багато буває у Європі, має змогу переймати досвід колег-журналістів за кордоном і втілювати його на Батьківщині. Свої секрети розкриває чарівна успішна дівчина, талановитий менеджер і патріот свого міста - Тетяна Пашкевич.

- Тетяно, коли ви прийшли на посаду редактора газети «Місто», наша улюблена газета стала стильною, модною, змістовною, і , не будемо боятись цього слова, з європейським поглядом на світ. Чи легко вдалося вам, молодій, тендітній дівчині?
 - Звичайно, не легко, тому що кожна робота, певні плани вимагають доволі великих амбіцій та наполегливості. Приємно констатувати, що за такий короткий період газета здобула справді інший вигляд, має найбільшу кількість передплатників у місті. Ми стали кращою об’єднавчою ланкою між владою та житомирянами. Понад 30 депутатів міськради висловили свої позиції, думки, погляди на шпальтах нашої газети. Ця цифра збільшилася майже у 10 разів. Ми залучаємо політиків, експертів, думки не лише житомирян, українців, а й європейців.

- Тетяно, ви бачите, як працюють колеги за кордоном, якщо порівнювати їхній професіоналізм та наш, умови праці, вони відрізняються, чого ми можемо навчитися в них?
- Минулого року я мала змогу бути учасником міжнародного економічного форуму, який став площадкою для зустрічі більше ніж 3 тисяч політиків, бізнесменів, журналістів. Того ж року мала змогу стажуватися на польському радіо та телебаченні. Побувала в студії-радіо на колесах – це велике авто з технічно оснащеною студією. Мобільна бригада виїжджає в кожен куточок міста та за його межі, і в режимі он-лайн передає останні новини на радіо та телебачення. Такої техніки й нам бракує. Умови праці там кращі, зарплати більші, ніж у нас, але наші журналісти в сенсі професіоналізму можуть конкурувати. Єдине, що хотілося б навчитися – це відкритості. Вони залюбки діляться своїм досвідом, я не побачила у них особистісної конкуренції.

- Якщо говорити про професіоналів, крім того, що ви є головним редактором газети «Місто», ви є директором комунального підприємства "Інформаційно-видавничий центр Житомирської міської ради", що це за центр, що він собою являє і хто ваша команда?
- Перш за все, хочу подякувати своїй команді, героїчному колективу, який складається з 14 людей, за те, що ми робимо продукт, за який не соромно. КП «Інформаційно-видавничий центр Житомирської міської ради» займається не лише газетою, ми маємо міське радіо. На жаль, зараз ми бачимо, що дротове радіо випереджають Інтернет, телебачення. Крім того, ми запустили новий вид послуг – поліграфію – зовнішня та внутрішня реклама, ще можемо видавати книги. Ми не збиткове підприємство, а є хорошим платником податків у бюджет, минулого року сплачено у бюджет близько півмільйона гривень.

- Якщо говорити про міське радіо, ви сказали, що випереджає Інтернет та інші технології, чи є місце і чи буде місце в такому урбанізованому суспільстві в майбутньому саме побутовому радіо, бо, кажуть, що його треба закрити?
- 28 тисяч житомирян нині слухають міське радіо. Кожен засіб передачі інформації до громадян має свою аудиторію. Наша аудиторія складається переважно з людей старшого віку, а таких людей у нас багато, тому завжди буде слухач саме міського радіо. Ми хочемо омолодити та осучаснити радіо: зараз завершуємо створення веб-сторінки, буде трансляція радіо в Інтернет засобах.

- Коли ви почали працювати, був такий девіз, заклик «Давайте разом створимо нову газету!», чи легкі на підйом житомиряни в сенсі інтерактивну, чи, справді, люди не байдужі до того, що відбувається місті?
 - Свій мобільний номер я залишила на останній сторінці газети: буває, що телефон «розривається». Ми створили в газеті нові рубрики, які пов’язані саме з активізацією громадян: «Говорять житомиряни», «Незвіданий Житомир». Щотижня ми опитуємо житомирян, беремо коментарі експертів, аби дізнатися про якусь проблему чи про якусь подію. Чимало журналістів подають в газету свої матеріали, житомиряни приносять листи у редакцію. Ми оголосили фотоконкурс з обов’язковою умовою: на фото має бути Житомир або ж житомиряни. Цікавість до нас збільшилася. Ми відрізняємося від інших газет міста тим, що друкуємо велику кількість офіційних матеріалів міської ради та виконавчих органів ради. Ми подаємо інформацію з перших вуст, з першоджерела. Ми висвітлюємо діяльність влади та є містком між нею та жителями міста.

- Звідки у вас така сила та енергія? Чи це з «молоком матері» передалося, чи цього потрібно було навчитися? Я знаю, що ви є родичкою видатного композитора Анатолія Пашкевича, який створив такі піні як «Степом, степом», «Мамина вишня» та інші.
-Я народилася на Баранівщині, Анатолій Пашкевич – в Довбиші (за 25 км), по батьковій лінії у нас з ним родинні зв’язки. Цим пишаюся. Він відомий, талановитий композитор, який творив музику, а я творю слова…

- За ці півроку, які особисто досягнення ви бачите для себе?
- Мені поталанило, бо моя робота – це моє хобі, це невід’ємна частина, ось наприклад, я з «Містом» всюди: в дорозі, вдома, за кордоном. Мені навіть казали: «Ти вийшла заміж за роботу…». Коли бачиш результат, коли йдеш в колектив з радістю і захопленням, коли тебе там чекають – отримуєш задоволення, далі ростеш в своїх очах. Житомиряни, друзі з столиці, інших міст, які також працюють у ЗМІ, помічають зміни та прогрес. Хтось підкреслив, що Тетяна Пашкевич наймолодший в Україні редактор. Успішним бути легко, потрібно просто хотіти і прагнути. У мене в житті трапилось так, що в мене померли батьки, я знаю, що якщо не я, то ніхто мені не допоможе. Не чекай «манни з неба»: вставай, твори, роби і насолоджуйся!

Інтерв’ю брав Віктор Мельниченко