Литвин Володимир Михайлович

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області в селянській родині.

Освіта:

1978 року закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Професійний досвід:

З 1978 до 1986 року працював у ректораті цього навчального закладу, навчався в аспірантурі, був викладачем і старшим викладачем.
У 1986-1989 роках – начальник управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти України, з 1989 до 1991 року – на роботі в апараті ЦК Компартії України.

У 1991–1994 рр. працював двірником, а також сторожем разом з Адамом Мартинюком
З 1991 по 1994 роки – доцент, докторант Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
З липня 1994 року по вересень 1996 року – помічник Президента України з питань внутрішньої політики, заступник Глави Адміністрації Президента України.
З вересня 1996 року – Перший помічник Президента України, а з листопада 1999 року – Глава Адміністрації Президента України.
31 березня 2002 року був обраний народним депутатом України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу від політичного блоку "За єдину Україну" (№1 в списку).
28 травня 2002 року на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання обраний Головою Верховної Ради України.
30 вересня 2007 року був обраний народним депутатом України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу від Народної Партії.
З грудня 2008 року – Голова Верховної Ради України.
У жовтні 2012 року обраний народним депутатом України в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі №65 (Житомирська область), висунутий Народною Партією. Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

Голова Народної Партії.

Наукова діяльність:
Поєднує державну і політичну діяльність з науковою і викладацькою. З 1984 року - кандидат, з 1995 року доктор історичних наук.
З 1996 року – професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Автор понад 430 наукових праць, в тому числі монументальних досліджень: “Політична арена України: дійові особи та виконавці”, “Украина: политика, политики, власть”, “Україна: хроніка поступу (1991-2001 рр.)”, “Україна: досвід і проблеми державного будівництва (90-ті роки ХХ ст.)”, “Вимір історією”, “Україна: Європа чи Євразія”, “Служити живому життю народу”, “Творити Україну Велику”, “Історія України” в 3-х томах, “Право правди”, “Україна-2004. Події. Документи. Факти” у 3-х томах, “Україні бути”, “Історія України” (навчальний посібник). Як співавтор виступав у підготовці та публікації фундаментальних робіт: “Уряди України у ХХ ст.”, “Україна: ХХ століття”, “Нариси з історії української дипломатії”, “Політичний терор і тероризм в Україні. XIX-XX ст.”, “Історія української культури”, “Історія українського селянства” та багатьох інших.
У 1997 році обраний членом-кореспондентом, у 2003 році – дійсним членом (академіком) Національної академії наук України. З грудня 2000 року – академік Академії правових наук України.
3 травня 2006 року обраний віце-президентом Національної академії наук України.
Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Герой України (2004)

Сім'я:

Брати:

Микола Литвин, Голова Державної прикордонної служби України, генерал армії України;
Петро Литвин, командир 8 армійського корпусу.

Сестра - Надія Михайлівна Островська (Литвин)

Дружина - Тетяна Костянтинівна Литвин (нар. 1960), її батько Костянтин Панікарська був депутатом Верховної Ради УРСР і членом ЦК КПУ [8].
Діти: дочка Олена Литвин (нар. 1982), з першим чоловіком - сином дніпропетровського бізнесмена Олександра Крейніна Дмитром Крейниной - розлучилася, другим чоловіком став полковник міліції, начальник Управління по боротьбі з організованою злочинністю в Київській області ГУБОЗ МВС Едуард Свінціцький.
Син Іван Литвин (нар. 1989)

Нагороди:
Звання Герой України з врученням ордена Держави (9 грудня 2004 року) — за визначні особисті заслуги перед Україною у розвитку державного будівництва, реформуванні політичної системи, утвердження ідеалів громадянської єдності та злагоди в суспільстві
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (28 квітня 2011) — за видатні особисті заслуги в галузі державного будівництва, багаторічну плідну законотворчу та громадсько-політичну діяльність
Заслужений діяч науки і техніки України (26 листопада 1998 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток наукових досліджень, зміцнення науково-технічного потенціалу України та з нагоди 80-річчя Національної академії наук України
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1 грудня 1999 року) — за серію монографій «Українська фалеристика та боністика»
Орден Дружби (Російська Федерація, 2011) — за значний вклад у розвиток та укріплення відносин дружби та співробітництва між Російською Федерацією та Україною