RSS
Середа, 17 липня 2019, 11:25
Суспільно-інформаційний ресурс громади
Натомість справжні зміни – це не обличчя, а підходи, які дозволяють запроваджувати затребувану якість життя, впевнений Володимир Гройсман.
На цьому наголосив начальник відділу енергоменеджменту Житомирської ОДА Геннадій Забродський 27 червня, під час семінару з енергоефективності.
Слідчі теруправління ДБР, розташованого у м. Києві викрили службових осіб Баранівської міської ради Житомирської області під час отримання 30 000 гривень за виділення землі.
У Житомирі продовжується реконструкція обласного онкологічного диспансеру – тривають внутрішні роботи.
Микола Череднік
Політики мають перестати брехати і красти

Три тижні тому вирішив брати участь у дострокових виборах до парламенту. Я публічно звернувся за під...

Мірон Степанюк
Международная организация InformNapalm бьет тревогу: Россия прямо угрожает независимости и суверенитету Беларуси

В белорусской службе международной организации InformNapalm заявляют, что независимость страны - под...

Irinka Belova
Чому Росія хоче звинуватити Україну в тиску на свободу слова

За роки війни на Сході Україна відчула гострий всебічний тиск агресора, спрямований на формування не...

Віктор Мельниченко
У Житомирі 3 тисячі вірян вшанували чудотворну Подільську ікону Божої Матері

Сьогодні православний світ святкує стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці. А кілька дні...

Сергій Пастух
Антифейк — ответ российской пропаганде о Мариуполе

«Самое обидное, что в информационной войне всегда проигрывает тот, кто говорит правду, он огра...

Житомирські новини
Сергій Сухомлин: Як зроблю 70% обіцяного, тоді піду на другий та останній строк
Сергій Сухомлин: Як зроблю 70% обіцяного, тоді піду на другий та останній строк
Це питання назрівало давно. І через медіа, які без етики звертали увага на роботу депутаток, і через політичні дискусії в залі, і через невідповідність стандартам збалансованості певних рішень. Вінниця, Харків, Одеса, Хмельницький - одні з перших міст, які підхопили світовий тренд, а саме рівні можливості для всіх членів суспільства.
Будучи членом Всеукраїнської асоціації із паблік рілейшнс (UAPR), отримала в користування цікаву презентацію. Від сьогодні планую серій публікацій. Зокрема, темою сьогоднішньої обрала - "Мачо відходять в минуле". Мова йде не про дискотеки та кафе, а про державний сектор, політику, бізнес.
Посміхнись  
- В Житомирі на вулиці Михайлівській чутки доходять швидше, ніж SMS... 

Коли поет на війні

05.06.2015 11:46

Хиткі перемир’я на Сході знову змінюють черговими спалахи бойових дій. Мало не щодня - поранені і продовжує поповнюватися чорний список тих, кого ця війна забрала у нас назавжди. Потроху, знесилені зростанням цін, комунальних тарифів і безробіттям, ми звикаємо жити в умовах війни. Але звикнути до того, що там убивають і калічать наших хлопців, не можна ніяк. Ми вже не просто чуємо про їхні воєнні будні, ми бачимо їх самих, тих, що повернулися на ротацію, - у засмальцьованих камуфляжах, засмаглих, а точніше, почорнілих, змучених і якихось розгублених чи навіть осиротілих, якщо опиняються наодинці посеред вулиці. Вони усі різні, але всі – наче з іншого світу, і на наш світ дивляться з подивом: мовляв, як ви тут смієтесь, гуляєте бутіками, їсте морозиво чи п’єте пиво, коли там гинуть хлопці. Ми бачимо їх, співчуваємо їм, але чи відчуваємо до кінця, що у них на душі?

Кому там найтяжче?

З таким питанням я звернулась до 29-річного Андрія Сідлецького, який про почуте, побачене і пережите на війні почав говорити віршами… Чоловік був мобілізований у серпні минулого року. Пройшов через Дебальцеве, Чернухино, Луганське, Попасне, відомий 29-ий блок-пост. Отримав тяжку контузію, численні осколкові поранення, супроводжуючи волонтерів під Горлівкою і нині проходить реабілітацію у столичному госпіталі після надскладної операції:

Мутный свет от белых стен –

Госпитальный тяжкий плен…

Снова темень, пустота,

Снова «штопают» меня.

На моє запитання про те, кому на війні найтяжче, відповідає коротко: усім, бо не зустрічав ще такого бійця, який би комфортно почував себе на війні.

Це важко емоційно і фізично – через нестаток сну, психологічні і фізичні перевантаження, відсутність елементарних побутових зручностей (були періоди, коли по кілька місяців руки та ноги могли мити лише вологими серветками). Це   важко, тому що межа між життям і смертю стає аж занадто умовною:

Шесть трехсотых - все из взвода!

... Сердце плачет и болит.

Важко, коли у тебе стріляють, а відповідати не маєш права. Важко, коли розмовляєш з дружиною чи сином і чекаєш, що у будь-яку секунду цю розмову можуть обірвати «гради».

А що допомагає на війні? Думка про рідних, про дружину, про синочків 7-ми і 2-х рочків, про те, що захищаєш свою країну, свій дім… А ще розмови з священиком… Любов до рідних і туга за ними переплітаються у  віршах Андрія з вірою в милосердного і справедливого Бога:

«Бог, спаси и сохрани,

Горе от меня уйди.

Не убей, шальная пуля –

И дождись меня, сынуля.

Жди меня, моя жена,

Просто жди - ты не одна!»

 

Війна, що висмоктує бажання жити

За спеціальністю Андрій психолог. Переконаний, що саме психологічна допомога, причому бажано військового психолога, найбільш і найперше потрібна тим, хто повертається з війни, бо вона, війна, не просто ще довго живе з ними, а інколи підступно починає висмоктувати з них бажання жити. І тоді народжуються риторичні запитання, адресовані загиблому другу:

Почему я не нашел

Рядом из тобою смерти?

Я хотел быть с ним, поверьте!

Світовий досвід каже, що люди, які мають вищий інтелект, легше переносять подібні стресові ситуації, бо мають раціональне мислення, здатні зосередитися на головному, зрозуміти свою роль у тому чи іншому процесі. Але наш, український досвід, тут не завжди співпадає з зарубіжним. Серйозні висновки, аналізи з цього приводу ще не робились. Проте спостереження свідчать про те, що люди, які мають вищий інтелектуальні здібності, часто першими потрапляють  у зону ризику, - кажуть психологи. Скажімо, психіці програміста вищого класу, який опинився на війні, може існувати більше загроз, ніж звичайному водію, який у мирному житті не дуже переймався глобальними проблемами суспільства.

А ще, мабуть, попри однаково складні умови, сприйняття війни залежить від характеру, виховання, життєвого досвіду людини.

Немирні сни під мирним небом

Вірші Андрій пише з дитинства. Раніше оспівував любов, красу рідної землі, присвячував їх коханій, друзям. Вони були добрі і світлі. Тепер його вірші інші. Вони як свіжа рана, яка ще дуже болить. Як тривожні і зовсім не мирні сни, які не дають спокою навіть під мирним небом рідного краю:

Сон тревожный, яркий, подлый

... Будто в поле я, свободный,

С автоматом на руках.

Мабуть, людині з такою душею і таким сприйняттям реальності, на війні найтяжче. А після війни – ще складніше. Бо і у думках, і у снах знову повертаєшся туди, де втратив друзів, шукаєш їх там, і не знаходиш:

Одиноки теперь дети -

Без тебя растут на свете!!!

З надією на розуміння і підтримку

Кажуть, найтяжчим буває саме у перший місяць без війни… А потім поступово доводиться переключатися на вирішення проблем вже мирного життя. Бо це тільки у віршах воно світле і безтурботне:

Дома солнце ярко светит.

Дома лес, поля, озера -

Нет там подлости, позора.

Нету пуль, ранений, смерти.

Насправді у нашому сьогоднішньому житті проблем аж занадто багато, щоб просто насолоджуватись миром.

Яким бачить своє життя після війни Андрій? Іншим. Каже, що сам став іншим, багато життєвих цінностей переосмислив. Сьогодні він серйозно думає про волонтерську діяльність, бо знає, що саме завдяки цим людям наші хлопці на Сході ще тримаються. Люди, яких він до війни вважав друзями, вже для нього не друзі. Тепер його друзі – колишні побратими, ті, хто пройшов через війну, бо у них багато спільного, бо вони один одного розуміють і по-справжньому підтримують. А ще Андрій дуже любить свою дружину, дітей, мріє зробити ремонт у квартирі, щоб переїхати від батьків, де проживає аж три покоління дорослих, і вже аж занадто тісно. Він, як і тисячі його побратимів, що повернулися у складне, але мирне життя, мріє про щасливе майбутнє і вірить, що зможе його створити. Бо живуть ці засмаглі, змучені хлопці, яких ми сьогодні зустрічаємо на вулицях міст і сіл, не тільки за себе і за тих побратимів, яким присвятив свої сумні вірші Андрій. За тих, хто вже пішов у вічність і хто ще піде. Живуть – кожен як може, і на що вистачає фізичних і моральних сил, - лікуються, шукають роботу, збирають довідки, оббиваючи пороги провладних кабінетів, бо чиновники тільки обіцяють прийти додому до кожного…

Не забуваймо, що всі вони різні, але всі сподіваються на наше милосердя і допомогу. По-іншому рани війни не гояться…

Тетяна ДУХНОВСЬКА

Житомирські новини