RSS
Субота, 25 травня 2019, 23:07
Суспільно-інформаційний ресурс громади
У Житомирі продовжується реконструкція обласного онкологічного диспансеру – тривають внутрішні роботи.
Рятувальниками проведено охолодження запірної арматури підземного резервуара та подано пінну атаку.
Сотрудники СБ Украины задокументировали получение сообщниками от местного частного предпринимателя двух «траншей» взятки по пятьсот американских долларов.
Також, за словами урядовця, Центр надаватиме підтримку й українцям з інших областей України, які потребуватимуть допомоги.
Irinka Belova
Чому Росія хоче звинуватити Україну в тиску на свободу слова

За роки війни на Сході Україна відчула гострий всебічний тиск агресора, спрямований на формування не...

Мірон Степанюк
Шахраї, чи пастка для довірливих

В мережі Інтернет розміщується безліч пропозицій та обіцянок від Духовного центру «Відродження...

Микола Череднік
МІСЬКА РАДА ВЧЕРГОВЕ ПРИЙНЯЛА НЕЗАКОННЕ РІШЕННЯ

З 11 лютого до навчальних закладів міста не будуть допускати дітей, які не мають довідки про щепленн...

Віктор Мельниченко
У Житомирі 3 тисячі вірян вшанували чудотворну Подільську ікону Божої Матері

Сьогодні православний світ святкує стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці. А кілька дні...

Сергій Пастух
Антифейк — ответ российской пропаганде о Мариуполе

«Самое обидное, что в информационной войне всегда проигрывает тот, кто говорит правду, он огра...

Житомирські новини
Сергій Сухомлин: Як зроблю 70% обіцяного, тоді піду на другий та останній строк
Сергій Сухомлин: Як зроблю 70% обіцяного, тоді піду на другий та останній строк
Це питання назрівало давно. І через медіа, які без етики звертали увага на роботу депутаток, і через політичні дискусії в залі, і через невідповідність стандартам збалансованості певних рішень. Вінниця, Харків, Одеса, Хмельницький - одні з перших міст, які підхопили світовий тренд, а саме рівні можливості для всіх членів суспільства.
Будучи членом Всеукраїнської асоціації із паблік рілейшнс (UAPR), отримала в користування цікаву презентацію. Від сьогодні планую серій публікацій. Зокрема, темою сьогоднішньої обрала - "Мачо відходять в минуле". Мова йде не про дискотеки та кафе, а про державний сектор, політику, бізнес.
Посміхнись  
- Повертається додому місцевий чиновник, добряче хильнувши з колегами: - Ллл-ллл-люссссся, я ссс-ссс-сеня взагалі не пив! - От...

За «ленінопадом» має прийти «вождізмопад». Інакше жертви виявляться марними

27.05.2014 09:20

Якби ще півроку тому нам хтось сказав, що в виваженому, толерантному, миролюбному українському суспільстві можливий такий спалах протесту, агресії, – не повірили б. Але сталося так, що у свідомості пересічної людини водночас змішалось занадто багато точок зору, коментарів, образів, посилених виняткової ваги емоційним фактором. Врешті часом здається, що під впливом обставин  ця людина все частіше втрачає головне - здатність  адекватно сприймати події. Вона все більш, м’яко кажучи, не довіряє політикам, але разом з тим залишається пов’язаною з ними, не пропускаючи жодного їх слова. І інколи приходить дивне усвідомлення: люди перестають говорити на болючі теми з точки зору власної позиції, вони все більше цитують отих ненависних собі політиків – місцевих вождів. І за їх точку зору все ще готові багато на що.

Люди (виборці, електорат) знають, що чергові політичні лідери їх, напевно, знову ошукають, спаплюжать пам'ять справжніх героїв, але з дивною завзятістю продовжують вірити і шукати того єдиного, який не зрадить. Переважну більшість людей перестала цікавити власне ідеологія, програма партії чи кандидата (всі вони обіцяють однакову благодать). Їх приваблюють або відштовхують лише конкретні персони. І як це назвати, як не «вождізм»? Той самий «вождізм», який після фізичної ізоляції лідера, перетворив колись впливову і потужну політичну силу у безпомічну групку розгублених і переляканих людей. Ту саму ще вчора сильну і підтримувану на виборах партію, яка повністю втрачає свій вплив, як тільки її лідер «корегує» свою політичну позицію на користь переможця. Саме цей «вождізм» перетворив політичну силу, що створювалася як партія регіонів, тобто партія простих людей, на «акціонерне товариство закритого типу», у якому все залежало від настрою і адекватності однієї людини. Причому це «все» з часом набуло ознак важкої і небезпечної хвороби. Народ врешті знаходить   ліки від подібних хвороб – «майдан». Але сьогодні цілком очевидно, що потрібно шукати інше - вакцину, бо хвороба обов’язково повернеться, вже з іншими вождями.

Що є та вакцина? Саме над цим нині все частіше задумується українська громада.

Сьогодні у суспільстві жваво обговорюється тема нового формату національної політики, основаного на власній школі політології, основні інтелектуальні сили якої зосереджені не в олігархічних бізнес-структурах, яка традиційно залучаються до політики, бо її діяльність потрібно фінансувати, і корегують свої політичні погляди в залежності від ситуації, яка може або сприяти їх бізнесу, або знищити його. Ці нові сили сконцентровані у провідних навчальних закладах, наукових установах та громадських об'єднаннях. Саме вони кажуть рішуче «Ні!» тому самому вождізму, який довів українське суспільство до жахливої кризи. Громадськість вимагає нових рішень, нових ідей і нових облич, або хоча б таких, за якими нема шлейфу гріхів минулих років.

На перший план вже виходять не традиційні соціальні і навіть економічні проблеми, а, насамперед, питання національної безпеки, збереження територіальної цілісності країни, усвідомлення своєї національної ідентичності. Тільки за  умови вирішення цих проблем можливе відродження національної та утвердження загальнолюдської політичної культури, формування національної демократичної доктрини, створення концепції широкої політичної просвіти й системи політологічної освіти в Україні.  

Відбулись президентські вибори. Далі будуть парламентські. То вже зовсім інша ситуація – якщо від президентських залежить сам факт збереження державності, то парламентські будуть вирішувати питання, як далі жити країні. І наскільки вони успішно вирішуватимуться, залежить від того, які нові політичні сили сьогодні вийдуть на виборчий старт.

Тарас Вербич

 

Житомирські новини