Бої під с. Степанівкою Шахтарського району були одними з найскладніших за весь період війни 2014 року.
Щоденні репортажі новин розпочиналися з розповіді про хід бою та про кількість жертв. Проте і донині трагедія Степанівки нагадує про себе – десятки родин отримують сумні звістки про загибель чоловіків, братів, синів, батьків. Долі багатьох зниклих безвісти солдатів та офіцерів залишаються невідомими й досі.
Як повідомляє газета «Поліські новини», 18 грудня в Будинку офіцерів прощалися із бійцями військової частини польова пошта В2731, що загинули внаслідок артилерійського обстрілу в районі с. Степанівки 7 серпня 2014 року. Володимир Миколайович Степанюк, солдат за призовом, був гранатометником. Усе життя – 40 років він прожив у с. Токареві, а коли прийшла повістка з рішучістю відправився захищати Батьківщину. Сергій Олександрович Півоварчук теж гранатометник, родом із с. Тернівки. На жаль, Сергію вже не вдасться відсвяткувати свій 29 день народження 24 грудня – додому він повернувся, аби спочити в рідній землі. Юрій Васильович Чечет, сержант, 42-річний мешканець с. Гульська, у війську служив старшим стрільцем. Рідні з теплотою згадують про те, яким турботливим і чуйним він був.
Неможливо описати відчай та горе батьків, які кілька місяців не могли віднайти своїх синів. Лише після того, як українські війська зайняли територію біля Степанівки, було віднайдено десятки тіл, які закопували сепаратисти. Завдяки проведенню ДНК-експертиз, що здійснюються лабораторіями Міністерства внутрішніх справ, вдалося ідентифікувати і тіла Юрія Чечета, Сергія Півоварчука та Володимира Степанюка. Попрощатися із загиблими героями прийшли рідні та близькі, друзі, знайомі, жителі міста і району, представники місцевої влади.
«Ці хлопці – герої. Вони віддали своє життя за те, щоб Україна була соборною та незалежною. Я впевнений у тому, що ворог відповість за кожну сльозу дитини, дружини, матері загиблих героїв», – підсумував капітан Юрій Краснобокий.
Поховання бійців відбулося 19 грудня в їх рідних селах.