Житомирянин з автоматом під Луганськом воював проти російських танків

У військовому госпіталі столиці лікуються, жартують і сподіваються на допомогу небайдужих справжні герої України

Центральний військовий госпіталь - навіть не установа, а ціле місто. У лабіринті будівель і доріжок легко загубитися. Молоді хлопці, які віддали частину себе (часто - в прямому сенсі слова) для того, щоб українці в Києві, в центрі України, на півдні і на заході спали спокійно, лежать у відділенні травматології, на другому поверсі невеликого будинку. Кореспонденти Сегодня.ua побували в гостях у бійців АТО з п'ятої палати. 

У невеликій палаті лежать шестеро поранених. На вікнах - жалюзі з матеріалу зразок фольги, щоб не жарило сонці. Холодильник, мікрохвильовка, електричний чайник - годують бійців в основному рідні та друзі. Над кожним ліжком висять дитячі малюнки. На столиках - листівки. У них дитячим почерком написані слова подяки. За мужність.

У більшості з них осколковими пораненнями травмовані ноги - тому пересуваються хлопці чи на милицях, або на візках. При цьому милиці використовують не так часто. І коли хтось намагається встати з ліжка - відразу організовується моральна підтримка.

З автоматами проти танків
29-річний Андрій з Житомирської області - механік на кам'яному кар'єрі. Його призвали з мобілізації та одразу відправили воювати під Луганськ. Чоловік пробув у зоні АТО всього три дні - на четвертий його поранили.

«Ми приїхали під Луганськ, там почали копати і облаштовувати наш блокпост. Ці бойовики обійшли ззаду і з танків нас розстріляли. Ми не бачили, скільки у них було танків, вони стріляли з «зеленки». Це ліс так називається. Тобто, ми їх не бачимо, вони нас бачать, там відкритий простір було », - згадує Андрій. У той день він отримав наскрізне поранення в ногу - осколок снаряда роздробив кістку. 

На питання, чи не страшно йому було воювати, моментально відповідає: «Не страшно. Страшно було тільки те, щоб вони, бойовики, не знайшли, - сміється Андрій. - Там про страх не думаєш. Воно летить, стріляє ... впаде на тебе, не впаде - це рулетка».

Тоді у солдатів зі зброї були тільки автомати - єдиний танк вийшов з ладу, йому снарядом знесло «вежу». «Чим відстрілювалися? Автоматами. Проти танків. Ось так от воюємо», - з сумом згадує боєць.

На момент виходу статті Андрія перевели в Житомирський військовий госпіталь. Там його зможуть відвідувати рідні та 7-річна донька.