Олена Галагуза: Народна рада не повинна роздавати індульгенції для списування гріхів

Відколи Україна і Житомирщина, зокрема, живуть у ритмі євромайдану, постало питання утворення організацій, які б об’єднували однодумців. Але ще більше питань з’явилося після формування різних “майданів”, деякі представники яких під прикриттям народного спротиву вирішили лобіювати власні інтереси.

Якщо говорити про нашу область, то слід чітко розмежовувати активістів євромайдану і депутатів опозиційних фракцій різних рад. Є різниця між тими, хто щоденно працює для підтримки вогню євромайдану, а хто час від часу туди приходить. Жевріння розпалилося віднедавна після того, як прості житомиряни, натхненні закликами про створення народної ради, прийшли на сесію Житомирської міської ради.   

Житомиряни не розуміли, чому активісти не можуть увійти до складу народної ради. У пожежному режимі вирішували, як можна впливати, не будучи обраним, чинити народовладдя загалом. Засідання народної ради на рівні міста нагадували радше базар, де кожен бажає виступити. Активісти не на диктофон говорять, що ці беззмістовні балачки усіх дістали, а переливання із пустого в порожнє просто затягує час. Підозрювали, що це робили засланці від влади. Але дужче обурення викликала інформація про депутатів, які увійшли до народної ради, але раніше були заплямовані різними скандалами.

В обласній раді цю партію розіграли простіше: просто створили депутатську групу, але від перестановки доданків сума не змінюється: ця група всеодно у меншості. І ось зліпили “рятівного круга” – громадську організацію “Народна рада”. Це вже третє об’єднання, що фігурує у Житомирі. Напередодні були створені оргкомітет штабу національного спротиву, ГО “Майдан”. Примітно, що у цих двох структурах на локальному рівні згадуються ті самі прізвища, що й нині ініціюють ГО “Народна рада”. Можливо, завтра проголосять ще якусь раду чи громадську організацію, але однозначно можна сказати, що єдиної думки і позиції депутати та активісти не мають. Жодне з новоутворень не має роздавати індульгенції для списування гріхів. Є сенс залучати у склад народної ради, якщо, скажімо, виходить депутат до трибуни і каже: “Я, такий-то і такий-то, прошу вибачення у громади, що дерибанив, крав. Ось підписуюся кров’ю, що так не робитиму, поверну поцуплене, служитиму Україні”. Проте годі про таке мріяти: наші політики рідко спроможні визнати власну провину.

Але за умови, що народна рада стане потужною і змусить владу рахуватися з собою, її має очолювати не кон’юктурщик, стукач чи фанатик, а opinion maker, тобто той, який рельно формує громадську думку, який реально може вивести сотні житомирян на вулицю і завести в установи, які будуть виконувати їхні настанови.