RSS
П'ятниця, 24 травня 2019, 18:34
Суспільно-інформаційний ресурс громади
У Житомирі продовжується реконструкція обласного онкологічного диспансеру – тривають внутрішні роботи.
Рятувальниками проведено охолодження запірної арматури підземного резервуара та подано пінну атаку.
Сотрудники СБ Украины задокументировали получение сообщниками от местного частного предпринимателя двух «траншей» взятки по пятьсот американских долларов.
Також, за словами урядовця, Центр надаватиме підтримку й українцям з інших областей України, які потребуватимуть допомоги.
Irinka Belova
Чому Росія хоче звинуватити Україну в тиску на свободу слова

За роки війни на Сході Україна відчула гострий всебічний тиск агресора, спрямований на формування не...

Мірон Степанюк
Шахраї, чи пастка для довірливих

В мережі Інтернет розміщується безліч пропозицій та обіцянок від Духовного центру «Відродження...

Микола Череднік
МІСЬКА РАДА ВЧЕРГОВЕ ПРИЙНЯЛА НЕЗАКОННЕ РІШЕННЯ

З 11 лютого до навчальних закладів міста не будуть допускати дітей, які не мають довідки про щепленн...

Віктор Мельниченко
У Житомирі 3 тисячі вірян вшанували чудотворну Подільську ікону Божої Матері

Сьогодні православний світ святкує стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці. А кілька дні...

Сергій Пастух
Антифейк — ответ российской пропаганде о Мариуполе

«Самое обидное, что в информационной войне всегда проигрывает тот, кто говорит правду, он огра...

Житомирські новини
Сергій Сухомлин: Як зроблю 70% обіцяного, тоді піду на другий та останній строк
Сергій Сухомлин: Як зроблю 70% обіцяного, тоді піду на другий та останній строк
Це питання назрівало давно. І через медіа, які без етики звертали увага на роботу депутаток, і через політичні дискусії в залі, і через невідповідність стандартам збалансованості певних рішень. Вінниця, Харків, Одеса, Хмельницький - одні з перших міст, які підхопили світовий тренд, а саме рівні можливості для всіх членів суспільства.
Будучи членом Всеукраїнської асоціації із паблік рілейшнс (UAPR), отримала в користування цікаву презентацію. Від сьогодні планую серій публікацій. Зокрема, темою сьогоднішньої обрала - "Мачо відходять в минуле". Мова йде не про дискотеки та кафе, а про державний сектор, політику, бізнес.
Посміхнись  
- В селі: - Здорово Мотря! - Привіт Маруська!   - Як ся маєш? - Та не дуже - Петра в районну лікарню відвезли і вирізали...

Житомирянка Ірина Ярмоленко: В Росії надихають любити Україну ще більше

10.01.2014 10:43

Збираюся з думками, аби почати есе про Київські торти, викрадачів снів в потязі, московський лабіринт та нахлібницю Україну.

За кілька хвилин мама пропонує подивитися телевізор разом (щоправда на СТС та Первый більшість цих фільмів показали кілька днів тому) – я все одно радо погоджуюся, бо ці фільмі на наших каналах інші: вони не лише в українському перекладі, вони з нашим духом, нашими жартами, вони НАШІ.

Рекламна пауза: анонсують фільм і показують перон. Мені пригадується, як за день до Нового року, я в Києві дістаю квитки для перевірки і даю російській провідниці, а вона у цей час нарікає на пасажира, який курить біля неї. За її словами в Росії все інакше. Згодом, там я справді не бачу курців на вулицях, а ось на Київському вокзалі в Москві на пероні хоч відбавляй(українці чи що).

Заходжу у вагон і хочеться їхати три доби: все чистенько, гарненько, поряд сидять охайні попутники. У кожного другого кілька «Рошенівських» Київських тортів, я не виняток. Замовлення рідні ще зробили за кілька днів: кажуть жодна підробка ні на йоту не задовольняє смакові рецептори.

Вночі починаються тортури від викрадачів снів – представників митниці. Не встигаєш задрімати, як провідник вмикає світло і радить діставати паспорти. Згадуючи, свій Майдан, думаю чи пропустять – понатикавши у своїх комп’ютерах дані з документу – бажають щасливої дороги як українські, так і російські представники митного органу.

О шостій прибуваємо в Москву, за нашим часом це лише четверта. Я йдучи - сплю. Пробуджуюсь від кількості поліції, псів та заходів безпеки. Мій рожевий чемодан проходить кілька перевірок, подібних як в аеропортах. За кілька днів до нашого приїзду, було кілька терактів у Волгограді.

Московське метро зі своєю кільцевою нагадує «кільця Аду», справжній лабіринт, де одне місце може мати кілька значень і назв. Можливо, саме за такі «містичні» послуги воно і коштує 44 рублі – 11 наших гривень. Поки їдемо читаємо оголошення: робота, потрібен водій електропотягу – 90 тисяч рублів(23 тисячі гривень). «Тоді й можна за 44 рублі їздити», - з мамою в один голос заявляємо.

Поки добираємося до Серпухова, який майже за 100 кілометрів від Москви, робимо ставки, що о 8 чи 9 ранку вже на вулиці буде світло. Розвиднятися починає близько 10 – ось вам «стабільній» зимовий час, який не давить на психіку. До речі, згодом в пресі читаю про недосконалість такої «реформи» і про можливе повернення до літнього часу.

Зустрічають нас близькі дуже радо: ще з порогу згадують про Майдан, революцію і Європу. Ти собі внутрішньо нагадуєш, що в гостях, усміхаєшся та мовчиш. За чаєм дістаєш гаджети, показуєш фото, розповідаєш про 30 листопада, потім 1 грудня, про дітей, журналістів, політиків, які маніпулюють – в очах рідні знаходиш розуміння, але стьоб навіяний міфами від Кісєльова не зникає. Мені стає зрозуміло, що про Асоціацію росіяни знають ще менше та викривленіше, ніж «протайоженські» українці.

Пропонуєш дати аргументи або навіть інтерв’ю, чому так агресивно налаштовані проти України-Європи – окрім емоцій та жартів, і слів «закрили тему» нічого не отримуєш.

Лише згодом мій кузен каже, що злий на Україну через подорож автівкою, де українські ДАІшники зупиняють кожні два метри лише через те, що на авто російські номери. «Саме тому ми і в Європу хочемо», - думаю я.

Також кузен злиться, що Україні 15 мільярдів «дали», а їм підвищили ціну на газ. Ще й останнім часом стабільність у них, каже, якась нестабільна. Хоча за 5 років Серпухов, на відміну від Житомира, розбудувався. Його вже можна вважати Москвою, нам же до Києва як до неба, поки.

У ці дні ми говоримо і про українські чорноземи, а тому і смачніші продукти українські та страви з української кухні. Також гуляємо магазинами, де я порівнюю їхні ціни із зарплатами – як і в нас рівень життя у всіх різний, тому до однозначних висновків не приходжу. В пресі російській, я ніби і знаходжу незалежну журналістику, але тема України у всіх газетах розкрита лише «міфізовано» та викривлено.

Тим не менш! Точно знаю ніщо і ніяка політика не вплине на те, що люблю свою рідню і свою Україну.

Про Різдвяну ніч і повернення в Київ годі говорити. У сусідньому купе заробітчани, понапивавшись, голосно співали не лише пісень, а й лайок. І дехто з них говорив про Польову, тому мені здалося, що ці заробітчани наші житомиряни. І, хіба що з огляду на брутальну поведінку цих чоловіків, мені здається нам рано підписувати асоціацію. В Росії ж мене надихнули саме на Європу

Житомирські новини

Житомирські новини