Дмитро Рогожин: «Зимувати доведеться в екстремальних умовах»

Через припинення Росією постачання газу Україні в нашій державі склалася надзвичайна ситуація з енергетики, щодо чого йдеться у відповідних документах найвищого рівня. У свій час випробування енергетичним голодом пройшли прибалтійські республіки колишнього СРСР. Сьогодні, очевидно, настала черга України…

Як виживатиме в умовах газової блокади КП «Житомиртеплокомуненерго», чи матиме Житомир в зимовий період тепло в домівках і установах? Як протистояти газовій блокаді Росії? – про це розмова кореспондента «Міста» із директором підприємства Дмитром Рогожиним.

- Дмитре Володимировичу, з усіх посадовців нашого міста Ви, як ніхто інший, у силу виконання обов’язків керівника теплопостачального підприємства найбільш наближений до відомств країни, що опікуються її енергетикою, часто буваєте там у високих кабінетах, тож, певно, маєте власне бачення важелів мінімізації труднощів прийдешнього опалювального сезону. Поділіться ними, будь ласка.

- На мою думку, у першу чергу порядок у своїй структурі має навести НАК «Нафтогаз України»: детально розібратися з балансом газу власного виробництва. Однозначно треба заборонити його експорт та використання не за цільовим призначенням, насамперед, у промислових цілях. Україна добуває близько 20 млрд куб.м газу на рік, і його цілком достатньо для побутового використання, обігріву житла, шкіл, лікарень, дитячих садків, інших об’єктів бюджетних установ. Держава мусить забезпечити чіткий контроль за використанням кожного кубічного метра газу власного виробництва і жорстку відповідальність за його розбазарювання.

По-друге, треба також припинити експорт вугілля і деревних пілетів та використовувати їх винятково для потреб внутрішнього енергетичного ринку. Між іншим, Житомирщина є основним виробником пілетів. Їхня якість відповідає європейським стандартам. Пілети ми продаємо за кордон досить дешево, а російський газ купували за найвищою у Європі ціною. Таке господарювання і неправильне, і нераціональне, і безтолкове…

- У вирішенні питання економії природного газу КП «Житомиртеплокомуненерго» - одне із провідних у своїй галузі в Україні. Як вдалося здобути це визнання?

- Користуючись нагодою, дякую колективу нашого підприємства, який, справді, зумів протягом минулого року зменшити використання газу на 15%. Такий показник має лише Львів, усі інші міста – нижчий.

Є кілька блоків у підходах щодо економії газу. Щонайперший і найшвидший за віддачею – це переобладнання низькоефективного газового господарства у високоефективне. Ми цим шляхом, а він до того ж є і найдешевшим, йдемо кілька років поспіль, завдяки чому застарілих фізично і морально котлів НІІСТУ-5 у нас залишилось всього близько 2%. Натомість встановлюємо котлоагрегати з ККД не 77%, а 92-93%. Також запровадили сучасні системи горіння, а контроль за роботою усіх агрегатів і системи теплопостачання здійснюємо в автоматичному режимі. Нам залишилося модернізувати котельні на вулицях Максютова, 15, Щорса, 96, Домбровського, 30, і ми назавжди позбудемося багаторічної проблеми низькоефективного виробництва тепла.

Звичайно, у нас є підстави радіти результатам колективної праці: позаторік економія газу становила 12%, минулого року – 15%... Динаміка досить пристойна. За нею протягом трьох років ми зможемо вийти на економію 50% природного газу.  Але на цьому цей резерв себе вичерпує. Тому важливо паралельно із впровадженням нових котлоагрегатів і модернізацією всього, що пов’язане із виробництвом тепла, освоювати й інші можливі резерви енергозбереження.

Наприклад, високоефективним є використання так званих енергоакумулюючих установок на нічному тарифі електроенергії, що підтверджує робота котельні на вул.Сабурова. Нічний тариф вартості електроенергії стосовно денного має коефіцієнт 0,4, тобто у 2,5 раза дешевший. Нагріваючи воду вночі, ми денної пори подаємо її із резервуара-накопичувача споживачам і маємо економію коштів за електроенергію. Ці проекти щодо гарячої води дуже вигідні для обслуговування бюджетних установ, насамперед, лікарень, шкіл і дитячих садків. У наших планах на найближчу перспективу реалізувати три таких проекти.

Далі – проект із запровадження теплових насосів, що працюють на повітрі, їх ще називають літніми тепловими насосами. Хоча цей проект і менший за обсягом економії енергоносіїв, проте він також дуже високоефективний. Міні-насоси працюють на вул.Київська, 25, зараз ставимо їх на вулицях Домбровського, 30, Хлібна, 37. Плюс геотермальні теплові насоси там, де природні умови дозволяють використовувати тепло землі цілорічно. Поставимо їх у котельнях на вулицях Офіцерська, 9, Максютова, 15.

- Газова блокада – це і необхідність переходу на альтернативні джерела нагрівання теплоносія…

- Програмою співробітництва з іноземними інвесторами заплановано пуск у 2015 р. двох котлоагрегатів, що працюватимуть на щепі і пілетах: на вул.Коростишівська, 2 – за кошти ЄБРР і на вул.Щорса, 96 – за кошти швейцарського фонду співробітництва. На щепі і деревних пілетах працюватимуть когенераційні установки. Наприклад, альтернативні агрегати потужністю 8 мегават запрацюють на РК-5: поставимо там парову турбіну з генератором і вироблятимемо власну електроенергію на щепі. У проекті з міжнародного співробітництва закладено будівництво міні-заводу із виготовлення щепи.

- Звідки брати щепу і деревні пілети?

- Використовувати будівельний ліс як джерело альтернативного опалення було б і грішно, і злочинно. Для цього підходящими є відходи деревопереробної промисловості, насадження, що підлягають видаленню в лісах і лісосмугах, а також так звана біологічна лоза. Вирощування біолози, як альтернативного джерела енергії, в багатьох країнах поставлено на промислову основу і є цілою високоприбутковою галуззю. У нас більш ніж достатньо малородючих і занедбаних земель, що мають стати масивами з вирощування біологічної лози.

Треба визнати, що в Україні практично відсутня будь-яка логістика щодо альтернативної сировини. Те, що робиться, - зовсім дріб’язок. Разом з тим, робота  котлів на пілетах - це менше 1% потужностей нашого підприємства. Треба будувати ТЕЦи на базі районних котелень, що повністю виключають використання природного газу. Ці проекти коштують близько 40 млн євро, яких у держави немає. Тому ми говоримо про 15 млн євро кредиту ЄБРР, 13 млн євро – від швейцарського фонду, НЕФКО і «Демо України» - понад 1 млн євро.

- Якщо їх додати, то всеодно цих позичок замало, потрібні інші інвестори. Як їх привабити?

- Треба активно працювати з усіма потенційними інвесторами. Не так, як це було раніше: брали підприємство у концесію, відмивали гроші і за рахунок цього наживалися, а потім «вижате» підприємство залишали напризволяще. Спершу все має бути чітко прораховане, потрібно обрати сучасну технологію, а не морально застарілу за корупційними схемами, і лише після цього вступати у перемовини з інвесторами.

Ми маємо докорінно поміняти підходи щодо співпраці з приватними інвесторами. Поміняти насамперед у наших головах. Норми Закону України «Про державно-приватне підприємництво» і «Порядок залучення інвестицій» спрацьовують з ефектом навпаки – є гальмом співробітництва. Складається враження, що ці законодавчі акти чиновники писали лише для того, щоби до них ішли з проектами і грошима та місяцями оббивали у них пороги…

- Наша область багата покладами торфу, з кожним роком зростає виробництво зернових культур, а отже - більше соломи… Що скажете про ці джерела енергоносіїв?

- Торф є канцерогенним видом палива, має неконтрольовані вкраплення метану і природного газу, що таять небезпеку вибуху. Тому торф можна використовувати у котельнях підприємств, скажімо, цементного чи деревообробного виробництв, що розташовані подалік від населених пунктів.

Інша справа – солома, якої в Україні, як в однієї з провідних країн-виробників зерна, є колосальна кількість. Із близько 50 млн тонн щорічної соломи 30 млн її йде на сільськогосподарські потреби, а решту – 20 млн тонн – можна і треба використовувати як альтернативне паливо. Проте не все так просто, як видається на перший погляд. Солому необхідно спалювати у дуже високому температурному режимі, щоб уникнути шкідливих окислів і забивання решіток та екранів котлів. У соломі майже 60% калію, що при згорянні перетворюється у пастоподібну масу. Тобто потрібна висока і дороговартісна технологія. Тим не менше її успішно застосовують на спалюванні цукрової тростини у ряді африканських країн, Таїланді, Ефіопії і ін. Використання соломи як альтернативного палива – цілком вигідне і в Україні…

Разом з тим, на мою думку, в умовах України найкращу перспективу має вугілля, оскільки його є достатня кількість, вугілля йде навіть на розрахунок з оплати праці. Треба масово відновлювати вугільні ТЕЦ, але не на основі газо-пилового спалювання, а так званого риштового спалювання, коли вугілля йде на решітку через попередньо нагріте повітря, потім падає у водяну ванну, завдяки чому пиловипилювання зменшується майже на 80%. У добрій нагоді нам може стати досвід Польщі, яка найкраще користується вугіллям як альтернативним природному газу джерелом енергії.

- Дмитре Володимировичу, багато житомирян бажають мати у своїх квартирах автономне опалення. Що порадите їм у теперішніх умовах газової блокади України?

- Автономний обігрів житла, якщо проаналізувати його історію в Житомирі, з’явився через те, що були перебої в централізованому постачанні тепла і гарячої води. Якщо житомирянам буде вигідніше одержувати тепло і гарячу воду від індивідуального теплового пункту будинку, а модернізація теплопостачання йде саме в цьому напрямку, то потреба в автономному опаленні відпаде сама собою. Колишня перевага порівняно дешевшого обігріву житла власним котлом сьогодні тане на очах. Децентралізація теплопостачання втратить сенс, навпаки, відбудеться його максимальна централізація, що ми бачимо у розвинених країнах Західної Європи.

- І наостанок, що має робити житомирянин-споживач послуг Вашого підприємства, аби мінімізувати негативні наслідки зупинення Росією постачання Україні газу?

- Робити все у можливостях кожного, щоб максимально зменшити втрати тепла у будинку, де мешкає його сім’я. Утепленням можна у два рази і більше зменшити споживання тепла. У Житомирі є багатоквартирні будинки, де обігрів 1 кв. м житла обходиться у 10-11 грн на місяць, а є, де 3,8-4 грн. Що, де і як утеплювати, найкраще знають ті, хто приживає у цьому будинку. Вже сьогодні треба подбати про максимальне утеплення дахів, сходових клітин, вікон, дверей, стін тощо. Ніхто ні за кого ці роботи не виконає. Зимувати доведеться, по суті, в екстремальних умовах…

- Дякую за розмову.

- Будь ласка.

Газета «Місто», Антон БЕЗДІТКО