Про те, наскільки освітня молодіжна програма виправдовує себе, розмова кореспондента газети «Місто» із Іриною Ковальчук – начальником управління у справах сім'ї, молоді та спорту міської ради, що опікується роботою школи.
- Пані Ірино, прийміть вітання із 15-річним ювілеєм школи та побажання подальшого зростання її авторитету у молодіжному середовищі міста. Скажіть, будь ласка, слухачам у школі цікаво?
- Школа місцевого самоврядування розрахована на студентів вищих учбових закладів Житомира. І, якщо студенти використовують свій особистий час для засвоєння освітньої молодіжної програми з основ місцевого самоврядування, то, очевидно, їм там цікаво.
У нас є випускники, які одержали по два і, навіть, три сертифікати про закінчення школи. Як це зрозуміти? Просто, юнак першого року відвідував школу за компанію із другом, особливо не вникав у зміст лекцій, а потім у житті переконався, що знання про самоврядування йому потрібні, оскільки можуть стати у гарній нагоді.
Неможливо ніде почерпнути більше інформації з перших уст і настільки сконцентрованої про місцеве самоврядування, як у нашій школі. Причому, безкоштовно. Лекції читають фахівці-практики. Відтак вони насичені прикладами із життя самих студентів, їхніх батьків, друзів, сусідів... Атмосфера спілкування на заняттях дозволяє задавати будь-які запитання, починаючи від того, що таке місцеве самоврядування, роль громади у вирішенні проблем міста, джерела формування міського бюджету і до причин марнотратства цього бюджету, проявів корупції тощо.
- Пані Ірино, чим відрізняються слухачі школи самоврядування у гурті інших громадськи активних молодих людей нашого міста?
- Громадянська активність молодих людей є різною. Одні ходять містом, відмічають недоліки в ньому і публічно та голосно висловлюють своє незадоволення. А інші не тільки говорять про необхідність позитивних перемін, а й самі долучаються до роботи з покращення нашого життя. Слухачі школи місцевого самоврядування у своїй переважній більшості належать до другої категорії молодих людей Житомира. Вони, відвідуючи заняття, збагачуються знаннями для того, щоб уміти впливати на ситуацію у кращому сенсі цього слова.
Я кожного разу із задоволенням відмічаю про себе присутність випускників і слухачів школи на буквально всіх засіданнях міськвиконкому і сесіях міської ради. Сформувався осередок особливо допитливих і небайдужих молодих людей з числа наших слухачів, котрі по-справжньому вникають у політичне і економічне життя міста. Лише один цей факт є достатнім, аби говорити про право нашої школи на життя.
- Як виникла школа місцевого самоврядування?
- Її автором, натхненником і головною дійовою особою по сьогодні є відомий у нашому місті громадський активіст Олег Тимофійович Данилейко – голова ГО "Агенція регіонального розвитку, коаліції МГО "Основа", лауреат премії "Золота фортуна" (міжнародний академічний рейтинг популярності), яку вручив йому президент Академії Наук України Борис Патон. Саме за ініціативи Олега Тимофійовича й народилася 15 років тому перша в Україні "Школа місцевого самоврядування" у Житомирі. Потім наш досвід переймали Вінниця, Київ, Мелітополь, інші міста.
Кілька років тому Рада Європи видала рекомендацію щодо того, аби молодіжний рух розвивався у контексті ознайомлення із роботою органів місцевого самоврядування. Як бачимо, Житомир у цьому плані був першим навіть за Раду Європи... Ми маємо гарну підтримку з боку міської ради, завдячуємо також співпраці із заступником міського голови Олександром Бочковським, який за колом службових обов'язків опікується життям школи місцевого самоврядування.
- Скільки коштує школа міському бюджету і чи є її діяльність прозорою?
- Стаття витрат на "Школу місцевого самоврядування" у фінансуванні нашого управління нинішнього року становить 8 тис. грн. У попередні роки ця сума не перевищувала 1-2 тис.грн. Цього разу видатки є порівняно більшими, бо друкуємо посібники "Основи місцевого самоврядування", до речі, робимо це великим тиражем, щоби було дешевше; та ще запланували екскурсію кращих слухачів у Верховну Раду.
Стосовно прозорості діяльності школи, то у ній все, як мовиться, на виду. Наприклад, навчальний план лекційних занять школи затверджує міськвиконком і він є обов'язковим до виконання усіма структурами міської влади. Цей план оприлюднюємо за датами, годинами і виконавцями. Лекції читають керівники управлінь, департаментів, відділів міської ради, інших її підрозділів, а також запрошені фахівці з різних установ і організацій міста.
Урочисті відкриття і закриття школи відбуваються у сесійній залі міської ради, а, власне, заняття проходять у приміщенні Богунської районної ради. Двері завжди відчинені для всіх бажаючих. Всю організаційну роботу виконують наші активісти на безоплатній основі. Вони збирають анкети слухачів, складають їхні списки, вводять групу у соцмережі і потім контролюють відвідуваність занять слухачами. Випускники попередніх років самі пропонують себе кураторами діяльності школи. Тож, все – відкрито і на волонтерських засадах...
- Пані Ірино, Ви сказали про екскурсію у Верховну Раду. Тобто, крім лекцій, є ще практичні заняття?
- Я б не сказала, що це практичні заняття в академічному сенсі, як, скажімо, у вузах. Ми організовуємо ознайомлення слухачів, звичайно ж, за їхніми побажаннями, з роботою управлінь і департаментів міської ради, правоохоронними органами, митницею, податковою інспекцією, військовими підрозділами, міськими музеями тощо. Молодь цікавиться багатьма аспектами життя міста, що в подальшому сприяє юнакам і дівчатам проявляти конструктивну активність у громадському житті.
- Можливо, назвете когось із випускників школи?
- Поіменно всіх, нехай і з числа кращих, перерахувати неможливо. Їх, справді, багато, та й минуло вже півтора десятки років. Із теперішніх активних молодих людей, які на слуху міста, нашими випускниками, наприклад, є член міськвиконкому Микола Костриця, громадські активісти Жанна Соловйова, Влад Пучич, журналістка обласного телебачення Галина Ковальчук, даруйте за нескромність, але я також навчалася у "Школі місцевого самоврядування", чим відверто пишаюся. Переважна більшість випускників школи є небайдужими жителями Житомира. І це – головне.
Антон БЕЗДІТКО, газета «Місто»