Любов Цимбалюк: Мешканці нашого міста з неприхованою гордістю називають себе житомирянами

Переоцінити роль місцевого самоврядування – неможливо: воно сьогодні є визначальним у намірах політиків реформувати всю систему влади України. Приводом для чергового інтерв'ю з в.о. міського голови Любов'ю Цимбалюк послужило професійне свято - День місцевого самоврядування в Україні, що відзначається в нашій державі 7 грудня.

- Любове Володимирівно, як і годиться у таких випадках, певне, розпочнемо зі святкових вітань?

- Але я дещо відійду від традиції говорити вітальні слова на адресу лише тих, хто безпосередньо працює в органах місцевої влади. Адже не буде перебільшенням, коли сказати, що до процесу самоврядування нашого життя має відношення кожний свідомий громадянин. День місцевого самоврядування – це всенародне свято, і я щиро від душі вітаю з ним всіх жителів міста, в тому числі депутатів та працівників виконавчих органів влади. Бажаю усім нам насамперед миру і душевного спокою. Нехай наші серця наповнюються лише радістю і в них більше ніколи не буде місця для смутку і тривог.

- Любове Володимирівно, реформування системи влади у нашій країні передбачає збільшення органам місцевого самоврядування і повноважень, і коштів, що автоматично покладає на них більшу відповідальність. Тобто міська рада має бути більш професійною. Яким, на Вашу думку, житомиряни оберуть депутатський корпус наступного скликання?

- Дозволю собі перефразувати вислів відомого політика: депутатський корпус буде таким, яким його оберуть. Не думаю, що треба акцентувати увагу лише на професійності депутатів чи на їхній освіченості. У стінах нашої міської ради працювали і тепер працюють багато обранців житомирян, які за рівнем ерудиції і компетентності гідні займати досить високі посади.

Але якщо проаналізувати діяльність хоча би кількох скликань міської ради, то можна зробити висновок: успішно вдавалося вирішувати ті чи інші питання з життя громади лише тоді, коли депутати ставилися до них відповідально. А хибні рішення прийняті, коли більшості депутатів до них було байдуже.

У нашій країні напрацьоване одне з кращих в Європі законодавство. Але воно часто не працює саме через відсутність відповідальності за його порушення. Починаючи з найвищих ешелонів державної влади і, закінчуючи, у нашому випадку, депутатами і працівниками виконавчих органів міської ради.

 Тому в основу свого рішення, за кого голосувати, люди мають ставити здатність кандидата в депутати дотримувати даного ним слова і його вміння працювати задля людей. А не навпаки. Професійність і освіченість депутатів, безперечно, багато значать. Але за рівнем важливості вони поступаються відповідальності.

- Житомир має унікальний за створенням склад міськвиконкому. Вас влаштовує все у його роботі?

- Я не хотіла би ставити це питання саме так: влаштовує мене робота міськвиконкому чи ні. Даруйте, але я повторюся: міськвиконком є такий, який він є. Справді, він унікальний за кількісним складом. Його обирали у присутності великого гурту тодішніх активістів майдану, у чому я, проте, не вбачаю жодної крамоли.

Правдою є також і те, що існує проблема особистої участі окремих членів виконкому у його засіданнях. Не кожного разу вдається зібрати кворум. Тож, іноді засідання переносимо на інший день. Міська рада чітко контролює роботу членів виконкому і, у разі двох поспіль пропусків його засідань без поважних причин, порушників регламенту вилучаємо зі складу міськвиконкому рішенням сесії.

Як і в будь-якому колективі, у міськвиконкомі також є більш і менш активні учасники. Різним є рівень обговорення питань порядку денного. У підсумок можу сказати, що як у краплині – море, так і у нашому міськвиконкомі знаходять відображення усі складності становлення нашого громадянського суспільства.

- Якою бачите роль громадських організацій у місцевому самоврядуванні і які тенденції їхньої участі?

- Громадські організації є головним і найбільш вимогливим контролером як особисто моєї роботи в.о. міського голови, так і роботи міської ради загалом. Якби хто з наших посадовців і захотів би тихенько відсидітись у кріслі, то громадські активісти не дадуть цього зробити. Житомир набув гарної слави міста, що найактивніше допомагає воїнам АТО, в першу чергу, завдяки громадянській позиції мешканців міста. Я горджуся нашими волонтерами і низько вклоняюся їхньому подвижництву. Як на мене, немає більш яскравого прикладу, як взірця самоврядування, ніж волонтерський рух.

До речі, однією з характерних ознак громадянського суспільства у країнах Європи є вирішення левової частки соціально значущих проблем, що носять тимчасовий характер, саме громадськими утвореннями. Тепер і ми набуваємо у цьому сенсі якісно вищого рівня самоорганізації, і провідна роль у цьому процесі належить громадським організаціям.

- Вважається, що серед міст області порівняно кращі порядки – у Коростені. Тамтешній мер Володимир Москаленко головну складову позитивних перемін вбачає у активній участі у житті громади місцевих підприємців середнього і малого бізнесу. Якою є співпраця міської влади із житомирськими бізнесменами?

- Це правда: у Коростені напрацьована досить цікава модель співпраці міської влади із підприємцями. Я часто спілкуюся з Володимиром Москаленком, окремими тамтешніми підприємцями і знаю їхній досвід, як мовиться, з перших вуст. В основі успіху – високий патріотизм коростенців щодо свого міста. Він формувався протягом не одного-двох років, а упродовж десятиліть завдяки, насамперед, незмінному перебуванню на посаді міського голови пана Москаленка.

У нас ситуація склалася по-іншому. Проте самосвідомість житомирян сьогодні стрімко зростає. Мешканці нашого міста віднедавна називають себе житомирянами з неприхованою гордістю. Загальновідомо, що наша область в цілому і Житомир зокрема роблять один з найбільших внесків у справу відстоювання цілісності і незалежності України.

Житомирські підприємці у цьому сенсі нічим не поступаються колегам з інших міст України. Можливо, вони менше афішують себе, але цю "ваду" я відношу на рахунок їхньої скромності. Самокритично зазначу, що міська влада поки що не має настільки плідного чуття єдиної родини із підприємцями, який панує у Коростені, та є там визначальним у вирішенні більшості проблем громади.

Ця відмінність має пояснення. У нас значно більше підприємців, котрі свій бізнес організували у Житомирі, а їхні центральні офіси знаходяться у Києві, Дніпропетровську, Вінниці, інших містах України. Туди, до речі, йде і значна частина їхніх податків. Ми прагнемо перереєстрації таких підприємств за місцем їхнього розташування, тобто у Житомирі. Але вирішальне слово тут повинні мовити законодавці.

- Любове Володимирівно, на Ваш погляд, які структури (можливо, силові чи будь-які інші), що функціонують у місті та підпорядковані київським відомствам, слід було б передати у відання місцевої влади?

- Погоджуюсь: однією із суттєвих прогалин у роботі органів місцевого  самоврядування є відсутність координації дій на адміністративному рівні із структурами, що розташовані в місті і мають міський статус, але відомчо підпорядковані столичним кабінетам. Простіше кажучи, щоб вирішити низку різноманітних питань, насамперед, із забезпечення правопорядку, участі правоохоронців у міських заходах, навіть у роботі сесії чи міськвиконкому міської ради, потреба в чому трапляється доволі часто, нам доводиться звертатися до них з проханням на правах бідного родича. І, як самі розумієте, не завжди успішно.

Тому мова йде не про пряме і безпосереднє підпорядкування цих структур міській владі. А лише про суттєве зближення наших позицій хоча б у питаннях, що перебувають у площині інтересів громади. Одним із механізмів такого зближення може бути практика погоджень із міською владою призначень керівників організацій і установ міського статусу, що напряму їй не підпорядковані, але працюють у місті.

- Любове Володимирівно, і наостанок – про сокровенне: Ви будете балотуватися на посаду міського голови?

- Запитання дочасне. Ще немає навіть офіційної дати виборів. Але відповім: якщо житомиряни вважатимуть за потрібне, аби я балотувалася на посаду міського голови і я відчую, що це бажання природне і обґрунтоване, то буду щодо нього думати...

- Зі святом.

- Дякую.

Антон БЕЗДІТКО, газета «Місто»