Наталя Боровська: «Благодійність – це те, що є у твоєму серці»

Газета «Місто» розпочинає нову рубрику: «знайомство з депутатами». У ній ми розповідатимемо про депутатів Житомирської міської ради, про їхнє життя поза стінами сесійної зали, захоплення, родину та інше.

Отож, знайомтеся ближче – Наталя Боровська -  фундатор ГО «Я - мама», ідейний натхненник досить цікавих і  незвичних проектів. Вона охоче поділилася своїми задумами і планами.

- Пані Наталю, благочинна діяльність і депутатство – це для вас взаємопов′язані речі, необхідність, що витікає одна з іншого чи щось інше?

- Благодійність, для мене особисто, - це те, що іде від душі,  це реалізація того, що є в твоєму серці. Мені дуже боляче, коли люди пов′язують мою депутатську діяльність  і роботу над благодійним проектом «Я – мама» в одне. Кожен чомусь підозрює, що щось тут не так, що від того маю якісь вигоди. Хочу спростувати такі підозри відразу, бо роботу над проектом «Я - мама» розпочала задовго до того, як стала депутатом міської ради. Тоді я зовсім не уявляла, що буду займатися політикою, просто прагнула самореалізації. 

От по-вашому у чому сенс життя людини? Просто прожити для себе і тільки для себе? Але ж всіх грошей не заробиш, всіх будинків не побудуєш! Річ  не у тім, щоб збагатити  себе і свою сім′ю, а й допомогти іншим людям. У тому і є багатство, коли ти допомагаєш, коли є багато, багато, багато вдячних людей. Допомагаючи іншим, маєш змогу прожити не одне життя, а сотні, беручи на себе і тривоги інших, і їхні радості та щастя. Інколи людині багато не треба, просто почути добре слово, слово співчуття, і ти цим можеш прислужитися, бо не в кожного є любляча сім′я чи вірні друзі. Ми, люди, маємо допомагати одне одному.

- Чому тоді таке спрямування саме до жіноцтва,  до мам?

- Це мені найближче. Я сама мама, маю троє діток. Чотири роки тому, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, я споглядала світ, дивилася на своїх дітей і задумалась: «Так гарно, сонечко світить, метелики літають, діти бігають, чоловік коханий поряд, але чи це все, що має бути у житті? Хто я і що можу додати? Я – мама…, я знаю потреби жінок…, у мене гарна сім′я, а в когось вона розвалюється…, я можу дещо зробити для інших!».

Так виникла ідея громадської організації «Я – мама». Я завжди в усьому підтримую свого чоловіка, і він так само підтримав мене. Підтримали й мої батьки. У нас в родині всі роботящі, цінують працю. Це батьки мене навчили ніколи не сидіти без діла, і я їм за це вдячна.

- До цього Ви вже займалися благодійними проектами? Мали досвід громадської роботи?

- За фахом я менеджер-економіст, закінчила наш політехнічний університет. Свій перший досвід роботи  здобувала на молокозаводі у  Петра Володимировича Рудя. Це він мене навчив не боятися нового, вчитися, пробувати і долати труднощі. Отож, коли визначила собі мету – створення громадської організації - ні на мить не сумнівалася. Зібрала сім своїх найкращих подруг, з якими і стали думати-гадати з чого почати. Спочатку просували соціальну рекламу, створивши її на основі головних божих заповідей: «Не вбий», «Не вкради», «Поважай батьків своїх» та інших, спрямованих на утвердження моральних цінностей сім′ї, материнства, дитинства.  Самі розробляли концепцію кожного сіті-лайту, робили макети. Ці перші творіння навіть не підписували, не афішували себе. Просто прагнули достукатися до свідомості людей.

- Де ж брали кошти?

- Спершу у своїх чоловіків, потім стали залучати до благодійництва і їхніх друзів, знайомих. Мій чоловік виділив нам у офісі кімнату, люди стали цікавились, чим займаємося, і допомагали.

Інколи сторонні не розуміли,  яка  користь з рекламних прожектів. Більшість прагне конкретної допомоги, тому ми розширили свою діяльність, стали організовувати свята для багатодітних родин, допомагати їм продуктами.

- У цій площині працює  багато організацій та установ. Не боялися бути схожими, знайшли свою нішу?

- Я не підходжу до благодійництва як до бізнесу. Це поклик душі,  ти бачиш  потреби людей і робиш те, що можеш. Яка може бути конкуренція, коли я беру, наприклад, памперси у машину і їду роздаю їх, спілкуюся з людьми? Я особисто хочу спілкуватися, щоб знати їхні потреби. Переживши своє горе, я перестала боятися чужого горя і прагну допомогти.

Візьмімо для прикладу стандартну ситуацію: мати з дитиною-інвалідом або багатодітна мати, нестача грошей, відчуття безвиході. Поступово жінка втрачає себе, бо  вона 24 години на добу належить дитині, вона забуває про свої потреби, вона втомлена, а тому виливає свою агресію на чоловіка, що руйнує сім′ю і поглиблює проблеми.   Мені хочеться  вирвати кожну із цієї сірості та горя, сказати: мрій, розквітай, люби!  Нагадати  жінці, що вона гарна, талановита, що в неї радість попереду.

Моє завдання - підняти жінку з колін, допомогти забути про свою біду. Коли жінка натхненна, вона не помічає, що капризують діти, вона уважна, любляча і добра до чоловіка, вона здатна перевернути гори!

Тому командою ми наполегливо працювали над створенням центру, де б жінка відроджувалася духовно, розквітала. Торік у жовтні, за сприяння Житомирської міської ради, ми отримали в оренду ось це  приміщення на вул.Котовського, 15-а. Це була стара будівля, що потребувала капітального ремонту, але ми справились, у Житомирі є небайдужі люди, які нам допомагають.

- Тут ще пахне фарбою, мабуть нещодавно відзначили новосілля?

- Так. Центр розвитку потенціалу дітей, молоді та жінок «Я - мама!» нещодавно відкрив двері. Зараз проводимо свої перші зустрічі-знайомства з  жінками, які виховують дітей з інвалідністю. Ми вивчаємо коло інтересів, щоб далі організовувати тематичні зустрічі з цікавими людьми, можливо, і  навчання та  консультації фахівців. Тобто тут буде центр, де кожна жінка зможе відпочити, почути корисну пораду, в той час, коли діти будуть зайняті розвиваючими іграми, арт-терапією та ін.

- Чи багато вже бажаючих долучилося?

- За чотири роки діяльності громадської організації ми у свою базу даних внесли близько 190 сімей, які потребують допомоги і над якими ми взяли шефство. Тепер мам запрошуємо щодня невеликими групами, по десять осіб, аби ближче познайомитися, поспілкуватися, виявити їхні потреби. Ці мами – справжні герої, більшість - активні, прагнуть змінити своє життя на краще. Вони мріють знайти додатковий заробіток, бо ліки і реабілітація дітей потребує великих затрат. Тому нам потрібні будуть майстри для проведення майстер-класів чи курсів з візажу, манікюру, масажу тощо.

- Пані Наталю, але проблем може виявитися дуже багато, як залучатимете фахівців?

- Коли помисли чисті, прагнеш зробити хорошу справу, знаходяться і однодумці. Наприклад, от прочитала про нас у Фейсбуці Оксана Слободян, написала, що готова допомогти. Вона - фахівець у косметології, гомеопатії, за освітою педіатр. Буде читати лекції про основи здоров′я, про  правильне харчування, надаватиме практичні поради як косметолог. Так підбирається  команда.

Взагалі, я хочу тут створити центр волонтерства, де б люди допомагали одне одному. Мотивація проста: віддай 1 годину в тиждень іншій людині та відчуй себе потрібним. Справ є багато: комусь треба віднести памперси або ліки, іншому – продукти, когось просто вислухати, стати «жилеткою» чи порадницею. Це може зробити кожен. Нічого надзвичайного не треба, просто зробити те, що можеш.

Жити лише для себе -  це надзвичайно егоїстично і безрезультатно, а от гарні справи залишаються в серцях надовго. Наприклад, два роки тому ми попросили працівників піцерії  «Маріо» про посильну допомогу. Вони запропонували для наших підопічних дітей накривати святковий стіл у день їх народження.  Так  родина отримує у подарунок справжнє свято. Вже не один рік діти з інвалідністю безкоштовно відвідують басейн, сформовано  дві такі групи. Новий проект від приватної стоматологічної клініки «Біленька усмішка» щомісяця дарує 4 мамам можливість безкоштовно пролікуватися у стоматолога. Керівник клініки Наталя Біленька обіцяє, що після отримання ліцензії на лікування дітей таку допомогу  отримуватимуть і діти. У одному  магазині, наприклад, нам можуть дати 30 пачок гречки, у іншому – 30 пачок чаю. Це теж неабияка реальна допомога. Не обов′язково мати мільйон, щоб допомагати іншим, потрібне лише бажання.

- Пробачте, Наталю, але маючи депутатську трибуну і такий запал, Ви здатні, на мою думку, струсити від сплячки не лише Житомир, а і всю Україну…

- Депутатство річ нелегка. Можливо,  не варто було б розповідати, але це я відчула, коли просувала проект про обмеження продажу алкоголю у місті. Чомусь всі сприймали це так, ніби у мене в цьому свій особистий інтерес, ніби це треба лише мені.

Але у мене нема проблем із алкоголем, бо ми з чоловіком із 16 років ходимо до церкви. Ми знаємо, що п′янство - великий гріх. Проблема є у нашому місті, у  країні. Алкоголь  руйнує сім′ї, губить дітей, їх життя та здоров′я. Скільки через алкоголізм батьків народжується  неповноцінних дітей! Ми  - на першому місці у Європі по пивному алкоголізму серед дітей і молоді! Це губить майбутнє країни! Тому я пропонувала обмежити місця і час продажу алкоголю, щоб зберегти нашу молодь, яка  хоче здаватися дорослішою і непомітно для себе  стає алкогольнозалежною. 

Уявіть, цей проект на сесії міськради обговорювали три години! Жоден проект так «ретельно» не розглядали… Я стояла перед депутатами така красива, вагітна, здіймала руки і зверталась до кожного, до його совісті та сумління, але все було марно. Проект не пройшов. Не вистачило одного голосу… Мене просто не почули,  бо це - «мій проект»… Чому мої колеги-депутати не розуміють, що це треба всім нам, місту, Україні? Просто не знаю…

Скажу щиро, мій духівник не радив мені йти в політику, бо це - влада, гроші. Багато людей втратили у цьому в духовному сенсі. Він мене вчив: якщо розціниш  депутатство як пасторство, як служіння, якщо ти готова бути слугою людям і нести щире служіння, тоді іди і неси це служіння. Я по суті своїй борець за справедливість, тому не відступаю.  А ще я завжди бачила свою мету, була цілеспрямованою, але не помічала людей і їхніх проблем. Це було великим моїм «мінусом».  Зараз я вже дечого навчилася. Бог створив людей і дав заповідь любити ближнього свого.  Зараз я розумію, що оце і є сенс життя…

Ярослава Поліщук, газета «Місто»