Очеретянка

Очеретянка — село у Черняхівському районі Житомирської області

Географічне розташування
Село Очеретянка — центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру. Сільській Раді підпорядковане село Рудня Очеретянська. Село Очеретянка розташоване понад шосейною дорогою Малин-Житомир. Село розділяє на дві частини річка Очеретянка. З районним та обласним центром сполучає автобусна лінія. Найближча залізнична станція с. Топорище знаходиться на відстані 3 км, віддаль до райцентру Черняхова — 6 км, до обласного центру Житомира — 31км.

В селі Очеретянка нараховується 128 дворів з чисельністю населення 294 жителі. На території сільської ради 1,6 тис. га сільськогосподарських угідь, утому числі 1,3 тис. га орної землі.

Історія
Назву Очеретянка село одержало в 1946 році від річки, де колись були великі зарослі очерету. До перейменування воно називалось Воров.

Про походження назви Воров існує в народі дві легенди. Одна з них говорить, що наші предки в минулому займались виготовленням ворохів (мішків). Друга легенда говорить, що колись на території села Ворова росли дрімучі ліси, ніяких поселень не було. А з села Бежів поміщик за кражу вислав вора-кріпака в дрімучий ліс, де побудував йому землянку. Коло його оселились інші селяни кріпаки і так з роками це населення розширилось і почало називатись Воров.

Понад селом Очеретянка проходив старий шлях з Петербурга через Київ на Москву. Відомо, що цим шляхом проїжджала цариця Катерина II.

В період кріпаччини село належало Антону Куровському, який як говорять легенди був жорстокий кріпосник.

Реформа 1861 хоч формально і звільнила селян від пана, але кожен селянин повинен був за десятину землі заплатити 35 карбованців. З наявних 492 десятин мирської землі, 350 десятин у 1884 році скупив сільський багач Степан Забродський. А він більшу частину цієї землі віддав в оренду, а останню обробляли наймити. Крім землі в своєму господарстві він мав 120 корів, 60-70 свиней, отару овець, вирощував хміль, мав хмелесушку. На сучасний лад це був великий фермер.

В 1906 році в селі Ворові Бежівської волості, Волинської губернії проживало 608 чоловік, а в селі Рудні Воровській налічувалось 27 дворів, де проживало 152 чоловіки.

В період Столипінської реформи найкращі землі віддавались хуторянам, які на них селились. А селянам, хто не мав за що будуватись, лишались не родючі заболочені землі.

До 1913 року у селі Ворові нараховувалось лише 5 чоловік, які вміли розписатися. Але вже в 1913 році в селі відкривається однокласне училище, яке знаходилось в хаті селянина Семена Ганчука.

Радянська влада в селі установлена в 1918 році. В період громадянської війни на території сіл Ворова і Воровської Рудні велись часті сутички між військами різних угруповань. На кладовищі села Рудня Очеретянська до усього часу стоїть пам'ятник, поставлений будьонівцям, що загинули в цих боях.

В 1921 році розмір посівної площі у Ворові становив 453 десятини. З цього часу в селі створюється комнезам, головою якого вибирається Дмитро Ковтонюк.

7 жовтня 1926 року організовується машинове товариство, яке налічувало 33 чоловіки. На той час у селі було 5 членів сільської Ради, 3 члени КП (б) У, два члени профспілки.

В 1930 році на базі машинового товариства у с. Ворові була створена с/г артіль ім. Воровського (головою артілі було обрано сільського бідняка Мельничука Павла Григоровича, 1898 року народження, безпартійного). В артіль спочатку увійшли 12 бідняцьких господарств: Уляни Денисенко, Андрія Мельниченка, Степана Шелігацького, Насті Будник, Павла Мельничука та інших. Артіль, створена у Воровській Рудні. була названа іменем Будьонного.

До 1933 року колгоспні землі оброблялись тільки кіньми. А пізніше на полях почали працювати трактори. Першою трактористкою була сільська дівчина Ніна Забродська.

В голодний 1933 рік померло з голоду 83 чоловіки, в тому числі 29 дітей.

З 1930 по 1940 роки в селі Воров збудовано: школу-семирічку, де навчалось 300 учнів, господарські будівлі, сільський клуб, магазин. В 1937 репресовано 8 чоловік.

В липні 1941 року село Воров і Рудня Воровська були окуповані німецько-нацистськими військами. Звільнені 29 грудня 1943 року.

У Німецько-радянській війні з Очеретянської сільської Ради брало участь 98 жителів, з них 59 загинуло, 74 нагороджено бойовими орденами і медалями.

Довгі післявоєнні роки працював головою колгоспу ім. Воровського житель села Рудні Очеретянської, учасник Німецько-радянської війни Дідківський Михайло Федорович, агрономом колгоспу був також ветеран війни Вакулович Ілля Каленикович.

В селі працюють неповна середня школа, де 10 вчителів навчають 144 учні, Будинок культури на 300 місць, бібліотека, медпункт, поштове відділення, два магазини, майстерня побутового обслуговування.

За трудові успіхи 40 очеретянців нагороджено орденами й медалями.

Персоналії
На даний час в селі проживає два учасники бойових дій, два інваліди Німецько-радянської війни, тридцять сім учасників війни.

Народна пам'ять очеретянців береже імена 98 жителів, які мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. До рідних осель і своїх рідних не повернулися 59 воїнів. За героїзм і мужність в роки війни 74 очеретянці нагороджені орденами і медалями.

Серед воїнів-захисників прославилися наші земляки: Вакулович І.К., Мельниченко А., Костюченко Л.О., Дзюбак Ф.В., Чернявський В.М., Дідківський М.Ф., Чернявський П.Т., Вакулович В.І., Мельниченко Т.П., Вакулович Я., Костюченко Д.С. та інші.
До Німеччини, на примусові роботи, були направлені насильно 250 жителів с. Очеретянка. Поруч з нами проживають іще люди, які розповідають про важке і злиденне життя на чужині: Салімонович Н.О., Салімонович К.Т., Мельниченко М.Г., Мельничук П.В., Моргун Н.Д., Кап¬лун П.О., Дідківська П.П.

Селу є ким пишатися: 40 очеретянців нагороджені орденами і медалями за трудові заслуги. Медалі за трудові заслуги по відбудові народного господарства отримали: Дідківська Надія Кирилівна - вчитель; Чернявська Євгенія Йосипівна - вчитель; Салімонович Людмила Тарасівна - бібліотекар. Нагороджені орденами «Трудового Червоного Прапора»:
1. Каплун Марія Василівна - доярка;
2. Безпалюк Микола Лукич - механізатор;
3. Забродський Володимир Іванович - водій;
4. Грузький Олександр Йосипович - інженер тракторного стану.

Живуть в Очеретянці багато трудолюбивих сімей, людей від землі. До них відносяться з шаною і повагою, їх завжди будуть пам'ятати і згадувати добрим словом і майбутнє покоління. Адже це вони, не знаючи ні втоми, ні рахуючись зі своїм часом, не жаліючи своїх сил, будували наше майбутнє. На даний час в селі проживає один учасник бойових дій, один інвалід Великої Вітчизняної війни та тридцять сім учасників війни.

Очеретянській сільській раді також підпорядковано село Рудня. Від села Рудня до сільської ради відстань становить два кілометри. До міста Житомира залізницею 40 км, шосейним шляхом 38 км. В селі є 32 двори, де проживає шістдесят шість жителів, переважна більшість з них - пенсіонери. Територія села становить 674 тис. кв. метрів. На території села Рудня відкритий кар'єр по видобуванню гранітних блоків.

Через село протікає річка Очеретянка, яка згадується ще в XVII столітті. За легендою, по річці в Рудню з Черняхова переправляли залізну руду. На пагорбі біля річки наші предки з руди виплавляли залізо. Звідки і пішла назва села Рудня.

У селі є приватна ферма «Силоам». Там розводять страусів, в'єтнамських віслобрюхих свиней, коней та інших тварин.

Є кімнати для відпочинку, зал в українському стилі на 70-80 місць, площадка для спортивних міроприємств на свіжому повітрі. 50% від загального прибутку йде на благодійницьку допомогу для дітей-сиріт, безпритульних дітей. Малозабезпечених сімей, пенсіонерів, інвалідів, а також для розвитку церкви. Всі працівники ферми - християни.

На даний час на території сільської ради проживає 360 чоловік. Сімдесят відсотків населення - пенсіонери та діти. При виконкомі сільської ради працює міні-центр соціального захисту. У напрямку збереження національної спадщини працюють заклади культури. Медичне обслуговування населення забезпечується працівниками ФАПу. Нормальне функціонування медичних закладів - повсякденна турбота сільського голови, адже сьогодні сільська медицина повністю залежить від сільського бюджету. Значну увагу сільська рада приділяє благоустрою населених пунктів.

Зроблені поточні ремонти бібліотеки, ФАПу. В дошкільний заклад завезене нові меблі.
Вирішення питань соціально-економічного розвитку території, наповнення місцевого бюджету та життєзабезпечення територіальної громади завжди стоять перед сільською радою, виконавчим комітетом та її депутатами.