Троянів

Троянів — село в Україні, в Житомирському районі Житомирської області. Населення — 1929 осіб.

Троянівська сільська рада
1 Адреса 12460, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Троянів, вул.Войтицького,16
2 Код АМТС 8-0412
3 Контактні телефони 49-33-40
4 Загальний склад ради 16

Історія
Люди в околицях села живуть з часів неоліту. Поблизу села розташовані поселення доби неоліту, доби бронзи, ІІІ тис. до н. е. (трипілля), ІІ-І тис. до н. е., І тис. до н. е., VII–III ст. до н. е., VIII–IX ст. н. е. та ХІІ-ХІІІ ст.

Під назвою Троянівци Троянів згадується в акті за 9 травня 1605 р. у скарзі Соколовських та Михалковських селян на Олександра та Євдокію Вороничів, які наслали на них свого сина Філона, що грабував та бив їх, а декого навіть карав.

З середини XIV ст. село належало литовським феодалам, а після Люблінської унії 1569 року Троянів, як і вся Правобережна Україна, підпав під владу шляхетської Польщі.

У 1751 р. коштом дідича Никодима Казимира Воронича був збудований парафіяльний костел святого Казимира, до якого належала каплиця в Пилипівці. У 1752 р. його коштом була збудована дерев'яна церква святого Іллі, до парафії якої належали село Двірець та слободи Залізняки (зараз Залізня) та Головенка. У 1769 р. коштом парафіян була збудована дерев'яна церква Архангела Михаїла до парафії якої входили села Рудня-Городище та Бобрик (зараз Гай).

Кріпаки Троянівського маєтку Вороничів брали активну участь у Коліївщині, за що були піддані шляхетському суду, який відбувся в Троянові та Кодні у 1771–1772 рр. над учасниками гайдамацького руху.

Окрім костелу та двох церков, у селі була ще синагога та єврейський молитовний дім. В Троянові були броварня, гарбарня, 136 ремісників та 28 магазинів. Була початкова школа. У 1776 р. Якуб Воронич отримав від короля Станіслава Августа привілей на проведення в Троянові 4 щорічних ярмарків.

1864 року у селі працювало 28 крамниць, млин, пивоварний та шкіряний заводи.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Троянівської волості Житомирського повіту Волинської губернії, мешкала 2171 особа, 264 дворових господарства, 2 православні церкви, костел, 2 синагоги, школа, постоялий будинок, лавка, базар, кузня, 2 водяних млини.

1887 року в Троянові проживало 2399 чоловік. Населення села постійно збільшувалось. Тут проживали не лише українці, а й російяни, поляки, іудеї, чехи, німці та представники інших національностей.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 7224 осіб (4552 чоловічої статі та 2672 — жіночої), з яких 4957 — православної віри, 1469 — іудейської.

В церковнопарафіяльній школі, яка відкрилася ще 1836 року, навчалося 15—20 хлопчиків. Дівчаток в школу не приймали. Лише 1895 року в містечку відкрили жіноче училище, де здобували освіту 25—30 дітей, переважно дочки заможних жителів.

Після скасування кріпацтва у Російській імперії уставною грамотою жителям Троянова було передано 2060 десятин землі. За цю землю, починаючи 1863 року, впродовж 49 років селяни мали сплатити сплатити 28 934 крб. Але впродовж цього часу за землю розрахувалися лише 210 господарств. Інші не були спроможні сплатити великих грошових сум за землю. Значна кількість орної землі навкруги Троянова взяв в оренду російський багатій та глитай Нєстроєв.

За часів столипінскої аграрної реформи в селі утворилось 27 заможних сільських приватних господарств, власникам яких належало від 25 до 140 десятин землі. Пізніше, в часи колективізації, радянська влада кваліфікувала їх власників, як куркулів через використання найманих працівників і більшість з них зазнали розкуркулення та були вислані до Сибіру.

У 1923–1957 рр. Троянів був районним центром у складі Житомирської округи Волинської губернії, пізніше (з 1937 р.) — Житомирської області. З 1957 р. і до тепер — центр Троянівської сільської ради. За часів радянської доби у селі знаходилось два колгоспи «Комінтерн» та «Більшовик», пізніше об'єднані в один колгосп « Більшовик», який у 1963 році переіменований у " Світанок ", молокоохолоджувальний завод, деревообробний завод з гончарнею, хлібозавод, кондитерський та м'ясопереробний цехи сільського споживчого товариства, лісництво, а нижче села на р. Гнилоп'ять — гідроелектростанція (на теперішній час відновлена і функціонує), три загальноосвітні школи, музична школа, кілька великих магазинів, кафе-чайна, дільнична лікарня та поліклініка, ветиринарна лікарня, будинок культури, кінотеатр, поштове відділення.

Найбільшого розвитку сільгоспвиробництво у «Світанку» набуло в першій половині 1970-х років. Неподільний фонд кол­госпу становив 3184 тис. руб., загальний річний прибуток сягав майже мільйон руб. Була побудована нова сучасна на той час школа, двоповерховий універмаг, громадська лазня, ферми у бригадах сіл Троянів, Головенка, Залізня, Ставецьке, які входили до складу колгоспу «Світанку», будувалося житло для колгоспників (яке у 2000-х роках після розвалу колгоспу почали у людей відбирати через відсутність документів на приватизацію). Колгосп мав декілька великих пасік, на краях села розташовувались три фруктові сади. Був споруджений централізований водогін, який постачав воду на ферми та на сільські вулиці. Село за часів колгоспу та радянської влади лишалось негазифікованим. Лише після побудови житла для переселенців з зони відчуження Чорнобильської АЕС у сусідньому с. Головенці біля Троянова був прокладений газопровід, від якого газ коштами мешканців села проведений до їх будинків.

На сільському цвинтарі та в селі розташовано декілька братських могил та пам'ятників воїнам, які загинули від час другої світової війни. Поховано два Герої Радянського Союзу — Шурупов Афанасій Тихонович (27.01.1921 — 08.01.1944) та Макеєв Сергій Федорович (1909 — 01.01.1944).

У часи другої світової війни (Великої Вітчізняної війни) на фронтах проти німецько-нацистських загарбників воювала велика кількість жителів с. Троянів. 388 учасників бойвих дій нагороджені орденами та медалями, серед них двоє — золотою зіркою Героя Радянського Союзу. Це Кравець В. Я. та Шеремет Н. Г., останній — посмертно.

Троянів та його околиці завдяки мальовничим краєвидам та виходам на поверхню гірських порід справедливо навзивають малою Швейцарією Житомирщини.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932–1933.

Відомі люди
Сергій Степанович Остапенко (1881—1937) — український економіст і політичний діяч. Голова Ради Народних Міністрів УНР
Глібко Мефодій Іванович (1897 — 1975) — український ґрунтознавець, кандидат географічних наук, доцент Київського державний університету імені Тараса Григоровича Шевченка.