Житомирська область — область на півночі України, в межах Поліської низовини, на півдні в межах Придніпровської височини. На півночі межує з Гомельською областю Білорусі, на сході з Київською, на півдні з Вінницькою, на заході з Хмельницькою та Рівненською областями України. Адміністративним центром є м. Житомир.
Складається з 23 районів. Має 5 міст обласного значення (Бердичів, Житомир, Коростень, Малин, Новоград-Волинський), 6 міст районного значення (Андрушівка, Баранівка, Коростишів, Овруч, Олевськ, Радомишль), 43 селища міського типу; 1593 сільських населених пунктів.
Область розташована у двох природно-кліматичних зонах, північна її частина — у зоні Полісся, південна — у межах Лісостепу.
З історії адміністративно-територіального поділу району
Житомирська область утворена 22 вересня 1937 року. Площа території – 29,9 тис.кв.км., що становить 4,9 % території України. Довжина області зі сходу на захід -170 км , із півночі на південь -230 км .
Рельєф
Житомирська область має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280–220 м до 150 м і менше). Більша частина області (південна і південно-західна) лежить у межах Придніпровської та Волино-Подільської височин. Північно-східну частину займає Поліська низовина. На півночі області знаходиться Словечансько-Овруцький кряж із найвищою точкою 316 м над рівнем моря, крім того на території області є Білокоровицько-Топильнянський та Озерянський кряжі.
Ґрунти:
на півночі — дерново-підзолисті; на півдні — чорноземи звичайні. Ліси займають площу 750,2 тис.га (2007)
Річки Житомирської області
Територією області протікає 221 річка загальною довжиною 5366 км. Всі річки належать до басейну Дніпра. Найбільші за довжиною річки в межах області: Тетерів — 247 км, Случ (притока Горині) — 194 км, Ірпінь — 174 км, Уж — 159 км, Ірша — 136 км. На Житомирщині чимало великих озер. Найбільші з них — Чорне, Озерянське, Дуже, Дідове, Прибиловецьке — розташовані в басейні річки Уборть.
Клімат
Клімат Житомирської області помірно континентальний, з вологим літом та м'якою зимою. Середня температура січня ~ 10 °C, а в липні — близько +20 °C. Річна кількість опадів на півночі ~ 600 мм, а на півдні ~ 570 мм. Вегетаційний період в середньому становить 240 днів. Немало шкоди завдає господарству області таке метеорологічне явище як град (до шести днів за рік), сильні проливні дощі.
Природно-заповідний фонд
Млин на р. Болотниця у Поліському заповіднику
На території області існує понад 100 об'єктів і територій ПЗФ, у тому числі 10 заказників загально-державного значення, 95 заказники місцевого значення, а також близько 100 пам'яток природи, 24 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та 4 дендропарки[1]
Центральним об'єктом ПЗФ Житомирщини є Поліський природний заповідник, створений 1968 року на півночі області на території Овруцького району. Площа заповідника сягає майже 20 тис. га.
Історія
100 тисяч років тому на території Житомирської області вже мешкали первісні люди. До найдавніших палеолітичних стоянок відноситься Радомишльська на річці Тетерів та стоянки поблизу сіл Довгиничі, Клинець Овруцького і Колодяжне — Романівського районів. Люди тут жили первісними родами і займалися переважно мисливством.
Пам'ятки трипільської культури виявлені на території сіл Троянова Житомирського, Райки Бердичівського, Поволоч Попільнянського районів та в інших місцях. Пам'ятки епох міді і бронзи знайдені в Романівський і Житомирському районах, на околицях Житомира.
У 5-7 століттях нової ери територія області була заселена древніми східнослов'янськими племенами: північ — древлянами, центральна частина і південь — полянами, які займались землеробством і скотарством. Древляни займались також мисливством, бджільництвом, виробництвом ювелірних прикрас, торгівлею. У 9 сторіччі з'являються міста, що стають центрами ремесел і торгівлі: Вручий (Овруч), Іскорость (Коростень).
У ранньофеодальний період (11 — початок 12 сторіччя) сучасна територія Житомирської області входила до складу міцної (зі столицею в Києві) древньоруської східнослов'янської держави — Київської Русі. Волинь і Полісся, за відомим істориком І. Крип'якевичем, належали до слов'янської прабатьківщини, були колискою українського народу.
У другій половині 12 сторіччя, внаслідок розпаду Київської Русі, територія краю увійшла до Київського князівства. У першій половині 13 сторіччя разом з іншими слов'янськими землями, Житомирщина потрапила під ярмо ординських завойовників. У 1350–1360 роках Східною Волинню заволоділи литовці.
У 14-16 століттях більша частина території сучасної Житомирщини входила до складу Київського воєводства, утвореного 1471 році замість Київського князівства. Після Люблінської унії (1569 рік) Литва об'єдналася з Польщею в єдину державу — Річ Посполиту. З цього часу волинські землі були загарбані польськими магнатами. Народ зазнавав гніту від польської шляхти. Тому історичний розвиток краю починається з кінця 16 століття і позначений масовими селянськими повстаннями (Северина Наливайка, Семена Палія, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, гайдамаччини тощо).
За результатом трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 роки) Волинь разом з Київщиною і Поділлям увійшли до складу Російської імперії. Територія краю увійшла до складу Волинської і частково до Київської губерній, утворених царським указом в 1797 році. Центром Волинської губернії від 1804 року став Житомир, який казна викупила у графа Ільїна.
Починаючи від 19 століття розвиток економіки Волинської губернії відбувався за умов участі її в єдиному ринку Російської імперії, йшов процес розкладу феодально-кріпосницького ладу й розвитку капіталістичних відносин. Поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалася торгівля, зростала кількість міського населення. Однак, не зважаючи на деякий розвиток виробництва і торгівлі, Волинська губернія була однією із економічно відсталих земель.
На Житомирщині побутувала давня поліська іконописна традиція. Поліські домашні ікони впізнаються за «екологічним» тлом темно-синього або темно-зеленого кольору. Зображення святих статичні, з глибокими очима; писалися на фоні природи, особливо пейзажів (дерев, неба, лісу). На іконах нерідко зображалися квіти. Існує припущення, що ця традиція нагадує про дохристиянські часи, коли давні слов’яни прикрашали квітами зображення своїх богів і духів. Нині зібрання поліських ікон знаходиться в експозиції Музею української домашньої ікони в історико-культурному комплексі «Замок Радомисль».
В листопаді 1921 року, під час Листопадового рейду, теренами області пролягав шлях Волинської (командувач - Юрій Тютюнник) та Подільської групи (командувачі: Михайло Палій-Сидорянський та Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.
Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету в 1923 році здійснено адміністративно – територіальний поділ Волинської губернії шляхом утворення на території майбутньої Житомирської області Коростенського, Нов. – Волинського та Житомирського округів, в склад яких увійшли відповідні міста та райони. Наступне глобальне адміністративно – територіальне реформування було здійснено згідно з Постановою ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 р., в ході якого зазначені округи були ліквідовані та утворена Житомирська область шляхом поділу Київської області, а також приєднання до неї м. Бердичів, Дзержинського, Любарського, Чуднівського та Янушпольського районів Вінницької області. В даний час за своїми розмірами область входить до числа найбільших в Україні – займає п'яте місце. Довжина області із заходу на схід – 170 км ., із півночі на південь – 230 км .
Житомирсько-Бердичівська наступальна операція 1943-1944
З 1943 по 1944 рік проводилася Житомирсько-Бердичівська наступальна операція.
У селі Сушки Коростенського Житомирської області району на вулиці Рудня відбувся останній бій бійців УПА проти військ НКВС на Житомирщині. У Сушках було встановлено спеціальний пам'ятний знак на честь загиблих повстанців «сотні Романа». Розпочавшись вночі, бій тривав майже 10 годин. Московські карателі були здивовані незламністю бійців Української повстанської армії, адже їх було у сотні разів менше. Та для українців цей нерівний бій завершився трагічно.