Історія авіатехніка Віктора з Житомирщини: коли літак іде на завдання, найважче — чекати

Віктор — авіаційний технік.

У бригаді з перших днів повномасштабної війни. Уже 26 лютого 2022 року він був у формі, зі зброєю, у строю.

“Я не вагався — просто прийшов. Бо точно знав: моє місце тут”.

За плечима — понад двадцять шість років служби та життя, міцно пов’язане з авіацією.

Родом із Житомирщини, з Малинського району. Дитинство згадує з легкою усмішкою:

“Я ще до школи сам пришивав погони до одягу й ходив так по селу. Потім з’явилися перші елементи форми, мрії про службу і небо. А коли побачив, як неподалік сів вертоліт, я остаточно закохався в ці потужні машини. Тоді все стало на свої місця — значить, буду в авіації. Почав навчатися, шукати шлях і впевнено йшов до своєї мети”, — розповідає Віктор.

Льотчиком стати не судилося, тож він обрав шлях техніка. Саратовське училище, згодом — Васильківський фаховий коледж Державного університету “Київський авіаційний інститут”. Він був серед першого українського випуску після незалежності.

“Сьогодні моя зона відповідальності — планер і двигун. Це заправка, гідросистема, масла, спецрідини, азот, повна перевірка кабіни. Я крайній після всіх спеціалістів передаю літак льотчику. І це дуже серйозно, бо в небо летить не просто машина, а людина”.

Із кінця 2022 року Віктор регулярно працює на оперативних аеродромах. Каже, що такі відрядження — це завжди перевірка на витримку й злагодженість.

“Бувають складні моменти, коли працюєш у напружених умовах. Страшно? Так, іноді буває. Але робота не зупиняється ні на хвилину. Кожен робить своє до кінця. У нас дуже сильна нація — характером і волею. І я до кінця своїх днів буду пишатися, що проходжу службу з такими людьми”, — говорить технік.

Війна для нього не десь далеко. У березні 2022 року бойові дії торкнулися й рідного села.

“Тоді я ще раз остаточно зрозумів, за що стою тут. Тому й кажу: поки мене носять ноги — я буду служити”.

Про льотчиків Віктор говорить із великою повагою:

“Ти знаєш цей літак до кожного гвинтика і знаєш людину, яка сяде в кабіну. Тому все робиш так, ніби для себе”.

Перед кожним вильотом він, уже не за статутом, легенько торкає льотчика по плечу й тихо каже:

— Щасливо.

Найтяжче в його роботі — очікування.

“Коли літак пішов на завдання, ти стоїш, слухаєш небо і молишся, щоб повернувся”.

А коли він повертається без зауважень, дозволяє собі короткий перепочинок — і знову йде до літака.

Це команда, де довіряють і відповідають один за одного.

Де кожен знає: від нього залежить життя.

Якщо відчуваєш це — твоє місце тут.

За інформацією 39 бригади тактичної авіації