Думки вголос до Дня працівників сільського господарства у постійних рубриках «Слово депутату» та «Говорять житомиряни» у газеті «Місто».
Володимир Шуст, депутат Житомирської міської ради:
- На моє переконання, у роки незалежності України село переживає глибокий занепад. Якщо раніше держава фінансувала сільськогосподарських виробників за залишковим принципом, що, зрозуміло, не сприяло розвитку аграрної галузі, то сьогодні ніхто селянам не надає практично жодної допомоги. Вони залишені напризволяще.
Досить проаналізувати практику закупівлі у селян м'яса, молока, іншої продукції, як стане зрозумілим, що із аграріями поводяться по-здирницьки. На їхній тяжкій праці безсоромно наживаються різного роду перекупники. А держава взагалі не втручається у цінову політику, якої наразі просто не існує. Періодично навідуюсь до батьків у Олевський район і бачу, що сільські жителі вимушені відмовлятися навіть від корів, які в усі часи для сільських родин були годувальницями.
Треба, щоби держава, зрештою, повернулася лицем до села і забезпечила його спеціальними програмами, які б допомагали селянам вижити. Наразі таких державних програм майже немає. Якщо вони і є, то, як правило, з дуже мізерними фінансами.
В той же час усім нам відомо, що аграрний сектор в економіці країни посідає провідне місце. Тож, не буде перебільшенням сказати, що Україна в цілому і ми, городяни, зокрема живемо переважно за рахунок сільських трударів. Тому дуже прикро спостерігати банальну сценку на ринках нашого міста, коли ми, містяни, часто з докорами торгуємося за півгривні із сільською бабусею, яка привезла кошик картоплі на продажу, аби купити додому хліба, що виріс на землі, виділеній цій бабусі на пай...
Житомиряни:
Оксана, 48 років:
- Кожного разу, коли приїжджаю до батьків у село, зупиняюсь перед першою хатою і низько кланяюсь моїм, забутим державою, землякам. Вони з покоління в покоління покірно і чесно несуть свій тяжкий хрест виробників усього, що є на столі у кожного з нас. Щоразу зустрічаю дедалі більше хатин із забитими дошками вікнами. Повертатися в наше село бажаючих немає... Тут ніде працювати, крім щоденної роботи в городі і з догляду за домашньою живністю, яку за безцінь безсоромно забирають заїжджі спекулянти. Сумно і боляче...
Микола, 31 рік:
- Народився і виріс у місті, тому не знаю, як насправді ведеться селянам. Але, купуючи молоко, овочі у сільських людей на ринку, несила відвести очі від їхніх, поораних темними тріщинами долонь. Це скільки треба переробити роботи, щоб руки стали такими!
Олена, 29 років:
- Мене приваблює екзотика сільської місцевості. Влітку їздила з чоловіком на відпочинок за "зеленим туризмом" у Овруцький району. Сподобалося дуже. Горбиста місцина із лісом, внизу – мальовнича річка... Повітря – не надихатись! Люблю село...
Газета «Місто» №45 від 14.11.2014
16831091210_cmszoom_auto_101.jpg "Головне управління Нацполіції Житомирщини оголошує творчий конкурс")
