Жертв голодоморів поминали в Коростишеві

Коростишівський район, новини - 28 листопада в Коростишеві відбувся мітинг-реквієм, приурочений до дня пам’яті жертв голодоморів. Жахлива правда про трагічні сторінки минулого зібрала в цей день довкола пам’ятника жертвам голодоморів біля української православної церкви кілька сотень Коростишівців.

Під моторошний гуркіт поминальний дзвонів, люди підходили до пам’ятного знака та покладали до його підніжжя квіти і лампадки.

Хвилина мовчання скріпила печаль і журбу з минулого, змусила задуматись про майбутнє.

Кожне слово виступаючих на заході було пронизане болем за тисячами земляків, мільйонами співвітчизників, замучених голодною смертю.

З поминальним словом до учасників мітингу звернулася голова райдержадміністрації Олена Цимбалюк. У своєму виступі очільниця району підкреслила, що тільки усвідомивши минулі події український народ зможе себе віднайти, адже він вартий кращої долі:«Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки заподіяного голодомору, розкріпачити волю людей».

Розвінчати міф про те, що українці мовчки і покірно терпіли влаштовані знущання, намагався у своєму виступі новообраний голова районної ради Сергій Бондарчук. Також Сергій Володимирович зазначив, що за інформацією з піднятих архівних документів близько 38 тисяч чоловік були на той час заарештовані за участь у повстаннях та опір катам. « Я думаю, що нам треба вимагати від Верховної Ради, щоб внесли кримінальну відповідальність за публічне «отрицание» нашого геноциду», - підкреслив Сергій Бондарчук.

Священник Коростишівської Свято-Троїцької церкви Отець Віталій, прочитав молитву за всіх померлих жахливою голодною смертю.

В кінці заходу організатори роздали присутнім цукерки та булочки, щоб пом’янути співвітчизників, безвинних жертв геноциду.

Наразі важливим обов’язком кожного українця перед мертвими і живими стоїть завдання зрозуміти всі причини, через які став можливим голодомор, через які люди ставали катами і жертвами. Це наш обов’язок перед нащадками, яким жити в Україні. Поки немає такого розуміння, ми не можемо бути впевненими, що знову не відчиняться пекельні двері смерті.

Александрович Наталія