Житомир: Про що писала газета «Місто» у 1999 році

Житомир, новини - Сучасне молоде покоління часто сприймає роки ХХ століття, як якісь архаїчні. Та і старшим громадянам здається, що стільки вже всіляких нових подій намулило, що до ладу згадати, що ж там було у якомусь  1983 чи 1997 році, важко. А от газета – щоденний інформатор,  часопис – стає своєрідним дзеркалом подій, у яке можна заглянути й через роки.

Архівна підшивка нашого видання за 1999 рік допомагає зрозуміти дивну річ, що життя змінюється лише  у якихось дрібних проявах, а проблеми і клопоти загальнолюдські завжди все ті ж…

Перша сторінка газети. Головна стаття у №1 від 1 січня 1999 року під заголовком «Гороскоп обіцяє гроші!». Автор Сергій Сорока пише, що саме житомирському міському голові Анатолію Фесенку у новому році - році Жовтого Кота - пророкується успіх у фінансових справах. Нижче йде розлоге інтерв’ю із мером, де цікаво читати і такі рядки: «В першу чергу життєво необхідно, аби Верховна Рада послабила податковий тиск на вітчизняного виробника, котрий є вирішальним творцем  бюджету. Але місто має стати дійсним господарем  того, що ним же й зароблено. Поки ж залишається  сподіватися на доброго дядька у столиці,  котрий хоч трохи поверне нам із того, що у нас вже й забрано. .. Зібрані у місті податки мають максимально працювати на інтереси нашого міста. Поряд із цим розраховуємо і на  зовнішні джерела фінансування, зокрема  - на кредит Світового банку та Агентства міжнародного розвитку США».

Правда знайоме? Хоча це писали ще у минулому столітті.

Далі у  тій же статті: « - Драматичним попередженням стали події  самого початку нинішньої зими, коли житомиряни відчули, що таке холодні батареї під час сильного морозу, а ще й газові плити у багатьох будинках ледве «дихали», і одна житомирянка, що мешкає на вулиці Космонавтів, спромоглася майже  зварити картоплю на двох свічках. Це не легенда, а чиста правда!

- І, як не прикро, від повторення таких бід місто не застраховане».

***

Матеріал Світлани Масловської «Сто років житомирському водопроводу», приурочений гарному ювілею одного із найважливіших підприємств у життєзабезпеченні міста. Тут є такі рядки: «- За оцінками Державного комітету з питань житлово-комунального господарства, Міністерства охорони здоров’я, питна вода у місті визнана досить якісною. Як це нам вдалося? Ми не стоїмо на місці. Постійно працюємо над вдосконаленням технологій питної води. Три роки тому була введена в дію  технологія  підготовки питної води  із застосуванням фокулянтів (реагентів, які впливають на  підвищення якості питної води). Це  дало велику  користь і в напрямку покращання  якості води  і позитивний економічний ефект. Було зекономлено близько 200 тисяч гривень…

- Інколи доводиться чути нарікання людей, що  на п’яті  і вище поверхи житлових будинків вода не доходить. З чим це пов’язано?

- Це залежить не тільки від нашого управління, а й від багатьох місцевих комунальних служб, які доводять питну воду до споживачів. Частково, звичайно,  є тут і наша вина. Але існує технічний бік проблеми, яку в наш час вирішити дуже складно.

У Житомирі  експлуатується  500 кілометрів водопровідних мереж. У 52 відсотків з них закінчився термін експлуатації. Це є проблемою №1  для нашого господарства. Також потрібно  повністю міняти розводи водопровідних мереж у будинках, споруджених 30 і більше років тому. Але для цього потрібні кошти…»

Здається, коментарі тут просто зайві.

***

«Через два-три покоління про нас будуть згадувати як про мамонтів»  - це матеріал Лариси Лещенко  за матеріалами наради  в облдержадміністрації з питань розвитку  спорту та фізичної культури на Житомирщині. Досить цікавими є такі рядки: «Великі проблеми спортивної галузі існують як в обласному центрі, так і в районах. Багато спортивних споруд занедбано. Вже декілька років в аварійному стані знаходиться  центральний стадіон. На його реконструкцію потрібно 500 тисяч гривень, а виділено лише 3 тисячі. Роботи хоч і повільно, але продовжуються. З десяти басейнів, які є в області, працюють лише два. В деяких районних центрах припинили роботу спортшколи. В Андрушівці, наприклад,  зі всього колективу школи  залишилися лише директор  та бухгалтер. Висновки напрошуються самі: часи надії минули, свої проблеми ми повинні вирішувати самі».

***

«Питання підвищення тарифів на комунальні послуги  зараз турбує   багатьох житомирян, більшість з яких якщо і має роботу, то заробітну плату отримує м’яко кажучи, нерегулярно. Тому підвищення оплати  комунальних послуг  до 100%  стане нелегким випробуванням для сімейного бюджету пересічних громадян», - констатує журналіст  газети Павло Кунік у матеріалі «Якими будуть тарифи на теплопостачання?».

***

З особливою ностальгією і щемом у серці довелося прочитати матеріал Світлани Масловської  «Гвардійці вміють і Батьківщину захищати, і картоплю саджати». Ось деякі витяги з нього.

 «З червня минулого року  окремий батальйон  Національної гвардії, яким  командує  підполковник гвардії Олександр Палій, дислокується у селищі  Висока Піч….

На новій території, де розмістився батальйон, розташовано великий парк для утримання техніки, є спеціальна територія  для виконання стрілецьких вправ (стрільбище), вартове містечко.

- Служба  в батальйоні Національної гвардії – школа для справжніх чоловіків. Свою вправність вони демонструють щодня на тактичних заняттях, яким відводиться більша частина часу, - говорить  виконуючий обов’язки  заступника з виховної роботи  капітан Володимир Іванчук.

Для тренувань обладнані  спортивні кімнати, в яких є спеціальні тренажери, спортінвентар та інше.

До речі, службу в батальйоні  проходять  юнаки зі всієї України…

Батальйони національної гвардії покликані  захищати конституційний лад у державі, брати участь  у ліквідації наслідків  стихійних лих, надавати допомогу прикордонним військам. У 1997 році  представники батальйону  виконували службове завдання  на кордоні з Придністров’ям. Наші бійці  перекривали шлях  контрабандним товарам…

Декілька слів про побутові умови, в яких живуть гвардійці. У казармах є  спеціально облаштовані  побутові кімнати, спальні, кімнати для  умивання. Є телевізор, магнітофон.

На території, де дислокується  батальйон Національної гвардії, діє невеличке підсобне господарство. Нині більшість військових частин  самі себе забезпечують продуктами харчування. А тому у гвардійців весна напружена не тільки  військовими заняттями, а й сільськогосподарською роботою. У день, коли ми відвідали батальйон, гвардійці висаджували… картоплю».

Галина Волошенюк