Відповідно до Указу Президента України від 29 жовтня 2014 року № 830 «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів» та з метою гідного вшанування жертв геноциду українського народу Держархівом Житомирської області розгорнуто стендову виставку цифрових копій архівних документів та газетної періодики, що свідчать про масштабність трагедії українського народу – штучний голодомор 30-х років.
На виставці представлено великий масив документів, що віддзеркалюють причини, перебіг та наслідки Голодомору 1932-1933 років на Житомирщині.
Експозиційно виставка складається з 5 стендів, документи якої розміщені за трьома тематичними розділами: це - архівні документи держархіву області про причини, перебіг та наслідки Голодомору 1932-1933 років на Житомирщині, зокрема, документи республіканських, місцевих органів тодішньої влади, що відображають політику тоталітарного режиму, адміністративно–репресивні методи проведення хлібозаготівель: постанови, директиви, спецдонесення, листи з грифом «Цілком таємно», повідомлення про активні та пасивні форми спротиву населення Голодомору – переховування хліба та продуктів харчування та масовий вихід з колгоспів. Доповідні записки, спеціальні зведення фіксують відомості про голодування селян, масову смертність, вражаючі випадки канібалізму (людоїдства) та трупоїдства.
Документи 2 розділу (з фонду «Колекція свідчень про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні), зокрема, це - свідчення та спогади очевидців про Голодомор 1932 – 1933 років на Житомирщині з болем констатують про страшні випробування, які випали на долю українського народу. Про це дізнаємось з спогадів жителів смт Довбиш Гах В. І., м.Житомира Литвинчук Т., с.Бараші Ємільчинського району Данюка В.С., с.Тепениця Олевського району Кравчука С.Ф., свідчення Матвійчук Є.П., Яворської Ю. Ф., жителів с. Мар’янівка та с. Суємці Баранівського району, жителів с. Вигода Житомирського району Станішевської Г.Н та Голумбйовської М.А. Це болісна і кричуща пам’ять про роки голодного лихоліття.
Третій розділ виставки представлений газетним фондом держархіву області про Голодомор 1932 -1933рр. Публікації місцевих газет: «Радянська Волинь» за 1932 - 1933 рр., «Боротьба за соціялізм» за 1933 р, «Колективіст Словечанщини» за 1932 р., «Ленінський шлях» за 1933 р.., «Соціалістичний наступ» за 1933 рік висвітлюють період 1932-1933 рр. та про занесення на «чорну дошку» населених пунктів Житомирщини.
Голодомор 1932 – 1933 років в Україні викликаний насильницькою масовою колективізацією, непомірними планами хлібозаготівель, «червоним терором», інспірованим тогочасним політичним режимом, який забрав мільйони життів наших співвітчизників.
У Державному архіві Житомирської області зберігаються документи, які проливають світло на трагедію Голодомору, на складність тогочасного періоду, на особливості морально-психологічного становища українського суспільства. Колективізація, розкуркулення, непомірні плани хлібозаготівель призвели до повного розорення села та вимирання значної кількості його жителів. У селян спочатку забрали зерно з колгоспних комор, потім – фуражний фонд, насіннєвий матеріал і, зрештою, шляхом обшуків хат забрали з селянських клунь останню зернину, яку вони одержали як аванс за трудодні.
Документи держархіву області свідчать про «продовольчі труднощі» в 1931-1932 роках на Житомирщині, які переросли в масову смертність населення голодною смертю. Джерелами для дослідження Голодомору 1932-1933 років є фонди обласних, міських, районних комітетів КП(б)У – звіти, інформлисти, інформзведення, огляди, інформації про хід хлібозаготівлі,повідомлення районних відділу ДПУ про настрої населення щодо хлібозаготівлі, документи «Торгсину» про початок «продовольчих труднощів».
Долю голодуючих областей України під час Голодомору Житомирщина зазнала сповна. Взимку 1932–1933 року з міст та сіл стали надходити тривожні сигнали про масові факти смертей, голодування, опухання населення.
Як згадує про ці роки очевидець Голодомору, жителька с. Вигода Житомирського району Голумбйовська Марія, 1923 року народження: »Мама працювала в колгоспі. Там встановили мінімум 120 трудоднів на рік. За день роботи можна було заробити 0,25 чи 0,5 трудодня. Після Нового року, коли все підрахують, на трудодень можна було отримати 10-13 копійок чи 100 грам зерна... Голод був страшний. В сім’ї Таргановських було семеро дітей, а залишилася лише одна дівчинка. ...Отут ... стояла хата Станкевичей. Вся сім’я вимерла під час Голодомору. Страшно те, що маленькі діточки згризли свої кулачки, геть згризли...Хотіли так їсти..».
Звичайно, найтяжчі випробування випали на долю дітей в роки Голодомору 1932-1933 років. Вони були найменш захищеними, не брали участі в колгоспному виробництві, відтак не одержували мізерних 100-300 г. За переписом 1926 року діти віком до 14 років становили 38 % сільського населення, що складало понад третину, а до 4 років - 16 %, т.б. у голодний рік їм би могло виповнитися по 10 років. Але не всім судилося.
Директива Київського оргбюро обкому КП/б/У від 24 травня 1932 року повідомляє про незадовільний стан мережі дитячих закладів, відсутність харчових фондів, гостре недоїдання дітей в районах області, «збільшення кількості дітей, що їх підкидають в районах та містах...». У ній вимагалося: «негайно вжити низку профілактичних заходів до припинення випадків підкидання дітей, через відновлення патронажа дітей в колгоспах, в окремих колгоспників, а також створити негайно харчову допомогу злиденним дітям, які не охоплені дит’яслами...».
У повідомленні Коростишівського районного інструктора у справі боротьби з недоїданням дитинства по району від 27 квітня 1933 року зазначається:
«1. Обраховано дітей по району, що недоїдали до 3000 шкільного та дошкільного віку.
2. Особливо поражені села лісної частини, що нараховує 13.
3. Зразу увагу звернено на дітей данних сіл та самого Коростишева, яких точно виявлено та організовано для них пітательні пункти при школах та колгоспах. Недоїдали переважно сироти, діти бідняків одноосібників, колгоспників, що мають багато трудоднів. Є частина дітей-інвалідів.
4. Організовано гарячі сніданки в 30 селах шкіл району, що охоплюють 2718 дітей, з цієї кількості - 246 дітей дошкільного віку.
5. Дітей гостро поражених - 20, з них - 8 померло, і 20 лежить зараз у лікарні, яким дається допомога.
6. По місту є 10 дітей, що їм не хватає харчів, але вони здорові та їх прікрипили до столовкі партактиву, щоб вони там харчувались за доглядом вожатого, що прикріплений до них.
7. В районі за цей час відкрито, вже працює 13 дит’яслів, що охоплюють 612 дітей…
8. В районі є одна дитяча Комуна в селі Кмитові, де дітей усього 38 і шкільного 36. ...
9. Дітей шкільного віку в районі 7994:
10. Теж саме організовано пітательні пункти для дорослих.
11. Зараз розгорнено підготовчу роботу до оздоровчої кампанії…».
У листі завідуючого секретним відділом Вінницького ОК КП/б/У до секретаря Бердичівського РПК про випадки опухання та смерті на грунті голоду від 27липня 1932 року з поміткою «цілком секретно» інформується, що у деяких селах району останнім часом виявлені випадки опухання та смертей у зв’язку з голодом, у селі Слободище померло від голоду 6 осіб, в с. Швайківка - 6, в с. Жидівці - 7. Опухші від голоді є в селі Швайківка до 100 осіб, в с. Рея - 4 сім’ї, в селі Райки - до 120 осіб, в с. Слободище - до 200 сімей, а с. Іванківці - 10 осіб. Гостра недостатність продовольства відчувається у більшості сіл Бердичівського району».
7 серпня 1932 року ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Визнано боротьбу за охорону громадського майна першочерговим завданням радянської влади. Осіб, які розкрадали громадську власність оголошено ворогами народу. В держархіві області зберігається інструкція від 13 листопада 1932 року по застосуванню цієї постанови. Відповідно до цього документу розкрадання майна каралося вищою мірою покарання – розстрілом, а за пом’якшуючих обставин – позбавленням волі терміном - не менше 10 років. Народ охрестив цю постанову «законом про п’ять колосків». Розповідає очевидець голоду 1932-1933 рр. Степанчук Є., 1925 року народження, уродженка с.Лозниця Народицького району: “Це закон, по якому судили людей за те, що візьмеш щось на колгоспному полі. Пам’ятаю, наш сусід (звали Павло В.) взяв три снопи з колгоспного поля, дали сім год тюрми ”.
20 листопада 1932 року Радою Народних Комісарів УРСР було прийнято постанову “Про заходи до підсилення хлібозаготівель”, у якій зазначалося: “Колгоспи, що незадовільно виконують плани хлібозаготівель та які видали натураванси хліба за трудоднями порядком громадського харчування, а також у формі всіляких “озадків”, ”послідів”, ”відходів” тощо понад встановлені норми (15% від фактичного обмолоту), повинні негайно організувати повернення незаконно розданого хліба з тим, щоб спрямувати його на виконання плану хлібозаготівель. Зобов’язати облвиконком та райвиконкоми притягати голів управ таких колгоспів до суворої відповідальності за розтрату колгоспного хліба...”.
З «Інформації прокурора Овруцької дільниці до Київської обласної прокуратури про кількість справ порушених, і переданих до суду, стосовно хлібозаготівлі від 12 грудня 1932 р. дізнаємось, що по Овруцькому району з 1 по 10 грудня 1932 року «зворушено та передано до суду справ: 1. 58 арт. КК. – 2 справи, 2. 119 арт. КК – 6 справ. По зазначеним справам засуджено – 1 куркуля до позбавлення волі на 5 років ... За 1-58 арт. КК засуджено одного твердоздатчика до 4-х років позбавлення волі. Засуджено контрактантів – 6 чоловік, з яких – 5 чоловік від 2-х до 3-х років позбавленням волі і 1 одного чоловіка до штрафу.
Про охорону громадської власності: зворушено та передано до суду 3 справи, по яким засуджено: 5 бідняків до примусової ... роботи та одного середняка до позбавлення волі на 5 років...
Про застосування адміністративної репресії: За невиконання хлібозаготівлі – сільрадами оштрафовано та РВК"а затверджено: 10 господарств твердоздатчиків та 28 господарств- контрактантів. По 4-м господарствам контрактантів Президією РВК"а – оштрафування затверджено, але запропоновано сільрадам - замінити грошовий штраф натурою – м’ясом або картоплею. 5 господарств- контрактантів оштрафовано на загальну суму 14070 карб. 19 господарств - контрактантів оштрафовано натуральним штрафом – м’ясом на 950 кілограм».
Села, райони, які не виконували поставлений план хлібозаготівель заносилися на “чорну дошку”. Вперше термін і явище «Чорні дошки» з’явилися у січні-лютому 1928 року після чергового запровадження продрозкладки. «Чорні дошки» - це система примусових заходів та соціальної ізоляції населення, спрямованих проти нібито «злісних утримувачів хліба». У населених пунктах, які були занесені на “чорну дошку”, постійно проводилися обшуки, припинялося постачання промтоварів, заборонялася кооперативна і державна торгівля, з магазинів вивозилися продукти, скасовувалася колгоспна торгівля для колгоспників та одноосібників, проводилися політичні «чистки» серед колгоспного активу, виявлялися «саботажники».
Влітку 1932 року Молотов і Каганович реанімували ідею використання «чорних дощок». 18 листопада постанова Політбюро ЦК КП(б)У надала їм офіційно-карального репресивного статусу. Рішення про занесення на «чорну дошку» ухвалювали облвиконкоми, а обком партії інформував ЦК партії про виконання директив.
Так, постановою бюро Ружинського РПК в листопаді 1932 року занесені на «чорну дошку» села Мовчанівка та Березянка Ружинського району «за злісний куркульський саботаж та опір і зривання хлібозаготівлі. Як першу міру заходів до цих сіл застосувати товаровий бойкот; припинити завіз будь-якого краму; вивезти з крамниці весь наявний з села крам.”
У постанові Президії облвиконкому та бюро обкому КП(б)У від 3 вересня 1933 року “О весеннем севе” наголошується, що “на черную доску заносят такие районы: Володарка (Вол.), Коростышев, Черняхов, Брусилов, Мархлевск, Пулины (нині смт Червоноармійськ), Новоград-Волынск, Городница”. У документах Баранівського районного комітету КП(б)У в терміновій телеграмі секретарям партійних осередків, головам колгоспів МТС, головам сільрад, уповноваженим РПК с. Острожок Баранівського району повідомляється, що “за невиконання натуроплати наш район занесено на «чорну дошку». Такий захід є ганебною плямою для нашого району. Пропонуємо до 5 жовтня цілковито розрахуватися з державою за роботу МТС”.
Доповідна записка з питань продовольчих труднощів колгоспників та одноосібників Коростишівського району від 8 квітня 1933 року з поміткою «цілком секретно» надається інформування посівній групі Київського обкому КП(б)У Житомирський кущ: «зареєстровано голодуючих 602 господарства, з них - 72 колгоспника та 430 одноосібника, а саме дорослих від 16 років та старше – 1386, дітей від 12 до 16 років – 525, дітей до 12 років – 1704 (всього 3615 осіб). Із загальної кількості усіх господарств, що мають корів та коней – 126. Потрібна негайна допомога 476 господарствам. Опухлих – 42 чол. З них дітей – 18, дорослих 24, шпиталізовано – 25 осіб, з них дітей – 10. Особливо уражені села: Кам’яний Брід – 59 господарств, Рудня - Грабська – 49, Грубське – 40, Туровець – 41, Харитонівка – 38, Осиковий Копець – 32, Щигліївка – 31, м. Коростишів (райцентр) – 72 тощо. Громадське харчування по колгоспам організовано з видачею хліба виключно на працюючого, для надання допомоги одноосібникам хлібом колгоспи не мають можливості. Надзвичайно тяжке положення сімей робітників, службовців та кустарів, що знаходяться в райцентрі. Робітники отримують хліб на основного по 400 грам, сім’ї не отримують. Більшість службовців та кустарів не отримують хліба».
З інформації секретаря Дзержинського РПК Вінницькому обкому КП(б)У від 24 березня 1933 року дізнаємось, що «за неповним відомостями з 27 сільрад району, з них в 12 сільрадах лісової частини району є випадки, як серед одноосібників, так і колгоспників, гострого недоїдання, опухання та вимирання на грунті цього ... Всього виявлено по цих сільрадах до 200 господарств, в яких з причини голоду, інших хвороб вмерло 50 душ ...».
Протокол засідання бюро Попільнянського РПК від 23 липня 1933 року свідчить про розгляд на бюро райпарткомітету постанови ЦК КП(б)У від 5 червня 1933 року «Про міроприємства з дитячою безпритульністю», де зазначається про збільшення дитячої безпритульності в районі, про збільшення кількості дітей, що знаходяться в тяжкому стані». А «сільські організації не вживають належних заходів по ліквідації безпритульності». Доручено «організувати районову комісію по боротьбі з безпритульністю, ..обслідувати дітдом в Ходоркові та вияснити можливість контингенту поліпшення харчування...».
Доповідна записка секретаря Троянівського РПК секретарю Київського Обкому КП(б)У про продовольчі труднощі в районі від 6 липня 1933 року з поміткою: »Ц.Таємно» (цілком таємно) свідчить: «Продовольчі труднощі за останній час в районі надзвичайно тяжкі, як в колгоспах так і в одноосібників, по селам і колгоспам має велике місце смертності від недоїдання, за останній час умирає по району в середньому до 80-90 осіб в день. Особливо тяжке положення в проривних селах і колгоспах лісової смуги району (Денеші, Буки, В-Піч), де в час весняної посівкампанії приходилось давати посівматеріалу до 80%. Ще гірше положення з колгоспами: Ліщин, де цукрового буряка 150 га, Закусилівка - 140 га, Янківці - 85 га.В час роботи на обробітку цукрового буряка на плантаціях з сапками в руках колгоспники вмирають від недоїдання.... Р.П.К. та Р.В.К. дуже просить термінової продовольчої допомоги любих зернових, круп’яних, фуражних культур в кількості 250-300 цент.».
Доведені до відчаю голодні люди йшли на злочини, на грунті голоду стали наростати явища трупоїдства та канібалізму.
Про це констатують жахливі факти з архівних документів.
16 квітня 1933 року з грифом «цілком таємно» на ім’я секретаря Троянівського (нині Житомирський район) райпарткому надійшло повідомлення: «Біля кладовища в с. Денеші селянин зі Старо-Шиєцької сільради С-в К. лежав біля трупа, під яким було розведено вогнище з соломи і обгризав підсмажений труп».
З інформзбірки Бердичівського МПК від 22 травня 1933 року з поміткою «Ц. Таємно» повідомляється про про випадок людоїдства у м. Бердичеві:
«21/V-33 р. до МПК дійшли відомості про те, що мешканець м. Бердичів П-в Г. – з’їв 2-х своїх дітей.
На допиті заарештована по цій справі ... дружина П-ва Г. – підтвердила, що її чоловік тижнів 4 назад після систематичної голодовки – запропонував їй зарізати молодшого сина Анатолія 3-х років, чого вона не зробила. Через декілька днів, під час відсутності дружини, П-в сам вбив сина. Коли вона прийшла, він м’ясо дитини вже порубав і варив. ... Через декілька днів після цього П-ва залишила чоловіка з двома дітьми й перешла жити до рідні. Тиждень цього її сповістили, що другий син В. – 6-ти років помер. Прийшовши додому, вона чоловіка не застала, а старша дочка 7-ми років розсказала їй, що в той же день, коли братик помер … вона рано з ним гралась і в день батько послав її в кооператив за сіллю, а коли повернулась – батько сказав, що В. помер і лежить на печі. Трупика брата вона не бачила, але в той же вечір батько варив м’ясо й вона з ним їла. П-ва також стверджує, що перед цим – сім’я з’їла декілька собак....»
По лінії ДПУ справу відправлено на розгляд судової трійки ДПУ УСРР.»
Фонд «Колекція свідчень про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні» широко висвітлює цю тему в спогадах очевидців, жителів Житомирщини, які пережили ті страшні роки.
Народна пам’ять - найдостовірніше джерело минулого.
Подаємо мовою оригіналу свідчення жителів Баранівського району, це зокрема, свідчення Яворської Юзефи Францівни, 1924 року народження, яка проживала у 1932-1933 роках в с. Мар’янівка: «Мені було 9 років, усе урожай забрала влада, на сім’ю наклали великі податки. Прийшли люди від влади, забрали усе, а батька вислали, ми так їх боялися, що ховалися хто куди. У нас все забрали коней, худобу, навіть кури, все у колгосп, але воно там гинуло, бо не було чим годувати. А люди мусили йти в колгосп, дехто зумів сховати худобу в лісі. Уже в 33 році почали везти трупи на цвинтар з Жабгути, Нивок, Яблунівки. Їли все, що можна було».
Свідчення Матвійчук Єфросинії Павлівни, 1916 року народження, яка у проживала у 1932-1933 роках в с. Суємці Баранівського району: «Сім’я у нас була велика: шестеро дітей, мама. Тримали господарство, вирощували урожай. Та, на превеликий жаль, були досить високі податки. Усе те, що мала наша сім’я забрали в державу. Пам’ятаю, як тепер. А мені було тоді 17 років, як переживали батьки. Не було що їсти, ні з чого зварити навіть борщ. Мама і тато померли від голоду одного тижня. А ми, замучені, голодні, нещасні ходили копати городи в пошуках решток урожаю. Із щавлюху пекли млинці, борщ варили з одного щавлю і кропиви. Доводилось їсти лободу. Брати мої, щоб врятуватись від голоду, виїхали з села у великі міста, а сусідка пішла служити до єврея.
У моїй пам’яті вкарбований на все життя випадок: сусідка садила в колгоспі картоплю. Зварити вдома не було що. Вона, щоб нагодувати двох дітей, дві картоплини замотала в коси. Не судилося дітям з’їсти ту картоплю. Жінку вбили за крадіжку. А Самчук Марія була засуджена за те, що вкрала три колосочки. Її посадили до в’язниці, і де вона і померла. Літа мої давно повернули на зиму, але при нагоді я згадую Каленюка Семена Яковича. Хоча давно він уже покійний, та в моїй пам’яті живий. Це людина з добрим чуйним щирим серцем. Він у ті страшні роки допомогав людям вижити, даючи пшоно просо, інші крупи. Взамін від людей нічого не брав.
Страшно було дивитися на дорогу, по якій їхала підвода з трупом. Людей хоронили щодня. Хоронили мовчки, жалібно дивлячись замученими очима у невідомість. Труни не робили для покійників. Їх замотували в рядна».
Голодомор 1932-1933 років – жахлива трагедія нашого народу.
Довгий час про штучно створений голод в Україні у 1932-1933 рр. заборонялося навіть згадувати. Парламенти 27 країн - США, Канади, Естонії, Аргентини, Австралії, Італії, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі та інших визнали Голодомор 1932 - 1933 рр актом геноциду проти Українського народу. Голодомор як акт геноциду засуджується у посланні Генерального директора ЮНЕСКО у зв’язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні . Парламентська асамблея Ради Європи засудила ГОЛОДОМОР в Україні як злочин комуністичного режиму. 14 жовтня 2006 року Президент США підписав прийнятий Конгресом закон про відкриття у Вашингтоні пам’ятника-меморіалу жертвам Голодомору в Україні. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр геноцидом українського народу.
23 серпня 2006 року в місті Житомирі було відкрито пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932 - 1933 – « Сумуючий ангел».
22 листопада 2008 року в м. Києві відбулося відкриття меморіального комплексу пам’яті жертв Голодомору в Україні.
22 листопада цього року ми знову будемо вшановувати безвинно загиблі душі в роки Голодомору 1932 – 1933 рр в Україні.
Голодомор 1932-1933 року торкнувся кожної родини. Україна втратила частку свого коріння. Але дерево вистояло. Ми не зламалися.
Запрошуємо усіх бажаючих відвідати виставку держархіву області, яка експонуватиметься по 30 листопада цього року.
Галина Лук’янчук,
археограф відділу інформації та
використання документів
Державного архіву Житомирської області
16831091210_cmszoom_auto_101.jpg "Головне управління Нацполіції Житомирщини оголошує творчий конкурс")
