RSS
Неділя, 9 серпня 2020, 23:02
Суспільно-інформаційний ресурс громади
Служба безпеки України блокувала масштабне виготовлення та реалізацію контрафактної підакцизної тютюнової продукції. Щомісяця зловмисники збували цигарок на понад 10 мільйонів гривень.
31 липня у Новограді-Волинському начальник ГУНП Юрій Олійник поспілкувався з журналістами місцевих мас-медіа щодо загальної ситуації у місті й районі та актуальних питань у забезпеченні правопорядку і безпеки.
30 липня уночі рейдова група Головного управління Нацполіції Житомирщини затримала три вантажівки, що перевозили сміття без належної супровідної документації. 
Про це заявив керівник Житомирського обласного штабу партії «Слуга народу» Олександр Дмитрук в ефірі ТРК «Союз-ТВ».
Sergey Levickiy
А чому вже б не визначитись?

Абсолютно очевидно, що мир, суспільна злагода та стабільність в цілому, сьогодні, в епоху складної с...

Микола Череднік
Про вибори

Зовсім скоро закінчиться виборча кампанія. Дуже хочеться, щоб разом із нею закінчилася ера старої по...

Andrey Sobolev
Чи «доросли» Україна та українці до подвійного громадянства?

За Основним Законом нашої держави, в Україні для наших співгромадян закріплено принцип єдиного грома...

Мірон Степанюк
Международная организация InformNapalm бьет тревогу: Россия прямо угрожает независимости и суверенитету Беларуси

В белорусской службе международной организации InformNapalm заявляют, что независимость страны - под...

Irinka Belova
Чому Росія хоче звинуватити Україну в тиску на свободу слова

За роки війни на Сході Україна відчула гострий всебічний тиск агресора, спрямований на формування не...

Житомирські новини
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Пріоритетним сценарієм має стати очне навчання у школах області, але за умови дотримання норм безпеки для учнів Таку думку в ефірі ТРК «Союз-ТВ» висловив представник команди «Слуга народу» у Житомирі, директор міської гуманітарної гімназії №23 Ігор Баранов. Він наголосив, що базова шкільна освіта має бути очною, а не дистанційною. І сьогодні епідеміологічна ситуація на Житомирщині сприяє тому, що наші діти таки зможуть вийти на навчання із 1 вересня. Але при цьому ми мусимо гарантувати їм, з одного боку – безпечну, а з другого – якісну освіту. Остаточне рішення про відкриття шкіл, за словами Баранова, буде ухвалено не раніше серпня. Сьогодні ж освітяни Житомирщини готуються до трьох сценаріїв.
Це питання назрівало давно. І через медіа, які без етики звертали увага на роботу депутаток, і через політичні дискусії в залі, і через невідповідність стандартам збалансованості певних рішень. Вінниця, Харків, Одеса, Хмельницький - одні з перших міст, які підхопили світовий тренд, а саме рівні можливості для всіх членів суспільства.
Посміхнись  
- Десь у Житомирі після чергових реформ уряду країни Дружина чоловікові: - Ти навіщо взяв новий пакетик з чаєм? - У старого вже...

КОРОСТИШІВ

Коростишів — районний центр Коростишівського району Житомирської області, розташоване на мальовничих берегах річки Тетерева, притоки Дніпра, за 29 км на схід від Житомира, за 3 км від залізничної станції Коростишів, на автошляху Київ-Львів. Місто є адміністративно-господарським, культурно-побутовим центром районного значення. Зараз у місті та в його околицях добувають граніт. У місті працює кілька сотень приватних підприємств по обробці граніту, вироби монументальної архітектури яких відомі по всій Україні.

Історія
Коростишів - одне з найдавніших міст України - початок заснування і заселення губиться в темряві YІ-YІІ століття. За легендою, містечко називалось Хміничі і було центром одного з древлянських племен – мінчан.

Перша письмова згадка як про село Житомирського повіту Київського воєводства Великого Литовського князівства припадає на 26 березня 1499 р. Шістдесят п’ять років воно належало Кмитам Чорнобильським, відомому і впливовому роду Правобережної України. З 1565 р. містечко було власністю графів Олізарів. У липні 1768 року в містечку побували козаки Івана Бондаренка. А в 1779 році місту надане магдебурзьке право і герб з зображенням родової емблеми графів Олізарів: золотої церковної корогви з хрестом на червоному тлі (шляхетський герб «Радван»). Після другого поділу Польщі в 1793 році Коростишів ввійшов до складу Російської імперії. З 1795 року містечко перебувало у складі Радомишльського повіту Волинської губернії, а з 1797 року передано до Київської губернії в складі якої знаходилось понад 120 років. Власниками Коростишева до 1873 року залишалась родина Олізарів. Більшу частину угідь маєтку становили ліси.

За переписом 1897 року у місті проживало 7863 мешканці. У 1900 році в Коростишеві — волосному центрі Радомишльського повіту Київської губернії нараховувалось 807 дворів і проживало 5463 жителі, з них чоловіків — 2793 і жінок 2670. Головним їх заняттям було землеробство. За містечком рахувалося понад 17909 десятин землі. З них більше 16645 десятин належало поміщику, генерал майору Олексію Петровичу Плем'янникову, 42,5 — церкві і 1222 десятини — селянам. Сам поміщик, як і селяни, вів господарство по трипільній системі.

Статус - місто Коростишів надано у 1938 році.

Промисловість
У XVIII-му першій половині XIX століття поширений на Коростишівщині був залізорудний промисел. основними осередками виробництва заліза були так звані рудні. Вони будувались поблизу річок, де була на поверхні сировина-залізна болотна руда. Сліди рудень були виявлені біля сіл Глибочка, Смолівки, Рудні, Харитонівки м. Коростишева, а на північний схід від Городська з 1788 року працював залізорудний завод. В основному на них вироблялось штнне та полосове залізо з якого виготовляли плуги, борони і інші знаряддя В 40-их роках XIX ст, поблизу Харитонівки діяв мідноплавильний завод.

Промисловість: паперова, бавовняно-паперова фабрики, заводи «Електроприлад» (на даний момент завод «Електроприлад» продали і побудували торговий центр «Фуршет»), залізобетонних виробів та продтоварів. Гранітний, льонопереробний, цегельний, спиртовий, комбікормовий, молочний та будівельний комбінат. Мальовнича природа околиць міста сприяє розвиткові рекреаційного господарства. Тут функціонує відомий санаторій «Тетерів».

У Коростишеві в той час знаходились телеграфна і поштова станції, 2 православні церкви, римсько-католицький костьол, каплиця, 6 єврейських синагог, лютеранська кірха, учительська семінарія і при ній — двокласне зразкове училище, дві церковно-приходські школи, лікарня, де працювали один лікар і два фельдшери, аптека, трактир і погріб для продажу вина, 4 постояли двори, винокурний завод, на якому працювало 12 робітників на чолі винокуром М. Ф. Завадським. Винокурня належала О. П. Плем'нникову, як і пивоварний завод, де працювало 10 чоловік на чолі з пивоваром Ю. І. Кейліхом. Він же орендував цей завод у поміщика. Плем'нникову належала також суконна фабрика, де працювало 10 чоловік. Друга суконна фабрика, на якій нараховувалося 8 робітників, належала Роберту Арнольду.

Була у місті і цигарково-паперова фабрика, що належала торговельному дому синів і нащадків Хаїма Воловника, на якій працювало 70 робітників, з них 50 жінок.

Фабрика шведських сірників належала Ользі Тарасівні Селецькій. На ній трудилося 70 робітників, а виробництвом завідував І. Д. Бару.

Каменотесні майстерні належали Я. Я. Ріццолатті (10 робітників), Мошці Вінарському (8 чол.) Берку Букштейну, Нуті Фельдману (по 6 чол.) Крім того працювали ще дві невеликі каменотесні майстерні і 5 суконних майстерень, 3 водяні млини, 3 маслобойні, шкіряний завод Шами Ципенюка, на якому працювали 3 робітники, цегельний завод поміщика Плем'янникова з 10-ма робітниками, цегельний завод Лейби Староселецького (6 чол), 17 кузень.

Коростишів — один із найвідоміших в Україні та за її межами центрів гранітодобувної й обробної промисловості. Зараз у місті та в його околицях добувають граніт, основний колір якого зумовлений кольором польового шпату — рожевого, жовтого, червоного, зеленого, сірого. Тут зустрічаються рідкісні види граніту, лабрадорит, габро. У місті працює кілька сотень приватних підприємств по обробці граніту, вироби монументальної архітектури яких відомі по всій Україні.

Пам'ятки архітектури
Наприкінці 18 ст. володарем міста був Густав Олізар, маршал Люблінського трибуналу. Він і побудував новий маєток, школу, лікарню, відкриту 1785 року.

Ще у 1608 р. родина Олізарів фундувала будівництво місцевого костелу. Спершу це був дерев'яний костьол, на місці якого 1798 року споруджено існуючий кам'яний. За часів СРСР костел було зачинено, а приміщення використовували як зерносховище, а потім як кінотеатр. За часів незалежності України у 1991 р. бароковий костел повернуто католицькій громаді.

На початку 1870-х років у місті зведено двоповерхову муровану будівлю для Коростишівської вчительської семінарії, будівля якої збереглася дотепер.

Також у місті є невелика дерев'яна церква орієнтовно межі 19 — початок 20 ст. У місті збереглася також будівля колишньої поштової станції середини XIX ст., яка нині використовується як автобусна станція.

Охорона здоров'я
В 1837 році Г. Олізар відкриває в містечку водолікувальний заклад де більше 60-ти хворих в рік проходили курс бальнеологічного лікування за методом доктора Прісніца. Крім того тут знаходилась лікарня на 20 ліжок та притулок на 4 чоловіки. При католицькому костьолі, лютеранській кірсі та єврейській синагозі діяли школи.

Мережа закладів охорони здоров'я району включає центральну районну лікарню, райполіклініку, стоматологічну поліклініку, 8 сільських лікарських амбулаторій, 2 фельдшерсько-акушерські та 23 фельдшерські пункти.

Центральна районна лікарня була створена на базі земської ще на початку 20-х років. Було в ній тоді лише 24 ліжка. Керував нею в той час лікар-хірург Дмитро Іванович Потєхін, який працював тут до 1954 року. Допомагав йому фельдшер Шишкін. У 1924–1925 рр. відкриваються амбулаторії в с. Старосільці, Студениці, а на початку 30-х років — фельдшерські пункти в с. Березівка (нині Садове), Кам'яний Брід, Гуменники, Слобідка, Кошарища, Смолівка та ін.

У передвоєнний період у лікарні працювало 5 лікарів: Д. І. Потєхін, К. Ф. Шліомпек, П. Муравйов, Іскра, Зельцман.

У 1945 році в районі вже 95 ліжок приймало хворих, працювало 7 лікарів, 56 середніх медпрацівників. Заклади охорони здоров'я було відновлено народним методом, одним з ініціаторів якого виступив Коростишівській район.

Подальшого розвитку охорона здоров'я набула в повоєнний час. За плідну працю Дмитро Іванович був нагороджений орденом Леніна.

У 1959 році ліжковий фонд нараховував 265 ліжок. У 1964 році було побудовано приміщення триповерхового стаціонарного корпусу, в 1969 році — райполіклініки, в 1975 році — чотириповерхового стаціонару (новий корпус). Ліжковий фонд райлікарні сягнув в 1985 році 540 ліжок, району — 740 ліжок. Відкрито спеціалізовані відділення: кардіологічне, травматологічне, урологічне, офтальмологічне.

У поліклініці району було створено спеціалізовані кабінети: підлітковий, психіатричний, травматологічний, наркологічний, ендоскопічний та інші. У цей час у районі працювало 120 лікарів, 420 середніх медпрацівників.

У 70-х роках лікарня стала базою передового досвіду Всесвітньої Організації охорони здоров'я. Її відвідували міністр охорони здоров'я Петровський В. та численні міжнародні делегації.

У розвиток охорони здоров'я та зміцнення її матеріально-технічної бази значний вклад внесли головні лікарі, які очолювали лікарню після Дмитра Івановича Потєхіна: Беспалов, Пасічник, В. А. Пєшко, Й. Л. Добровольський, В. С. Федосєєв, С. В. Кобилінський, О. П. Зубрій., В. А. Гречко. Зараз лікарнею керує Сергій Володимирович Бондарчук.

За роки незалежності України в районі проведена реорганізація мережі лікувально-профілактичних закладів. Ліжковий фонд районної лікарні зменшено до 230 ліжок, що є оптимальною потребою на даний час. Інтенсифіковано лікувальний процес, упроваджено стаціонарно-змінні форми медичного забезпечення населення.

Студеницьку та Старосілецьку дільничні лікарні реорганізовано в лікарські амбулаторії. Відкрито лікарські амбулаторії на базі фельдшерсько-акушерських пунктів у селах Більковці, Стрижівка, Шахворостівка.

Зараз у лікарні працюють 88 лікарів та 248 середніх медпрацівників; 15 лікарів та 17 середніх медпрацівників мають вищу кваліфікаційну категорію, відповідно — 18 та 36 — першу, 13 та 57 — другу кваліфікаційну категорію.

У закладах первинної медико-санітарної допомоги району працюють 8 лікарів та 52 середні медичні працівники.

Колектив медпрацівників ЦРЛ невтомно працює над подальшим удосконаленням медичної допомоги населенню, впровадженням сімейної медицини та нових методів діагностики і лікування, зокрема: ультразвукового обстеження, комп'ютерної техніки тощо.

Колектив лікарні бере активну участь у суспільному житті міста і району. Проводиться значна санітарно-освітня робота. Медпрацівники представлені в обласній, районній та місцевих радах значним депутатським корпусом.

Хор районної лікарні носить звання «народного». Спортсмени лікарні неодноразово завойовували призові місця в змаганнях районного та обласного рівнів. 12 травня 2010 року лікарня реорганізована в Комунальне підприємство «Коростишівська ЦРЛ ім. Д. І. Потєхіна» Коростишівської районної ради.

Освіта
Загальноосвітня школа № 3
ЗОШ № 9
Аграрний ліцей
Школа-ліцей № 2
Коледж ім. І. Я. Франка
Коростишівська гуманітарна гімназія № 5 ім. Т. Г. Шевченка
ЗОШ № 1

Персоналії
Березняк Саватій Іванович — член Української Центральної Ради.
Давидюк Степан Михайлович
Клименко Олександр Іванович (нар. 26 квітня 1970 року) — український письменник, літературний критик, музикант, лауреат Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя «Тріумф» (2009), Міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2011), Літературно-мистецької премії ім. П. Куліша (2014). Член Національної спілки письменників України (2011)
Кудрицький Євген Михайлович (1894 —† 1976) — український мовознавець
Кудрицький Павло Михайлович (1896 —1926) — український актор, режисер
Небаба, Мартин (XVI ст.—1651) — військовий діяч Хмельниччини
Олізар, Густав (1798–1865) — київський губернський маршал дворянства, польський поет
Панасюк Сергій Іванович (1985–2014) — військовий, загинув при виконанні бойових обов'язків, під час АТО
Пічета Володимир Іванович (1878–1947) — український славіст
Римар Петро Олексійович (1939–2010) — український архітектор, член Національної спілки архітекторів України, член International Council on Monuments and Sites (ICOMOS) (Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць), член Українського національного комітету ICOMOS, член Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК)
Тілло Марія Семенівна (1977–2006) — українська поетеса, кандидат філологічних наук
Марія Дніпрова-Приємська (1888–1960) — українська актриса, співачка, театральний режисер, відома за виступами в Театрі Миколи Садовського та хоровій капелі Олександра Кошиця.

Житомирські новини