Лебединці

Лебединці — село в Україні в Андрушівському районі Житомирської області. Центр сільської ради. Розташоване на берегах річки Нетечі за 14 км, на південний схід, від районного центру — міста Андрушівка та за 9 км від залізничної станції «Бровки». Село Лебединці, від дня свого заснування, тепер стоїть на третьому місці.
Населення — 436 чоловік.

Історія
Перші писемні згадки про село відносяться до 1683 року. Сучасне село, від дня свого заснування, змінило три місця поселеннь.

Перше село
Перше населення було біля хутора. Там була долина, яка називалася Криничка. Від цього хутора, попід Вчорайшанським лісом, йшла дорога на Паволоч і називалася вона Бердичівським шляхом (в народі Чумацьким Шляхом). А біля цього шляху було озеро, яке називалось Безодня.

Друге село
Струмок, біля якого розмістилося теперішнє населення починається на лебединських полях з болота, яке називалося Святим озером. Біля цього озера одне з урочищ, на схід від села, називається Церковним, або по народному Хрести.

На це поле перемістилися люди, які залишилися живими після знищення татарами першого поселення, яке називали Хуторище. В урочищі Церковище знаходяться кам'яні хрести, закопані в землю, щоб не заважали обробітку землі, один з яких, із слов'янським написом 1666 року, залишався на поверхні землі до 1941 року.

За легендою, давнє село і церква теж були спалені татарами, а люди розігнані, побиті або забрані в полон. Це село називалося Хрести.

Вверх від нього, до Бровок, є поле, що називається «могили». За легендою на цьому полі був великий бій і є старі могили.

Третє село
Третє село — була ферма городецького пана. На цій фермі було поселено 5 сімей кріпаків. Жили вони в п'яти хатах, біля великого ставка. За легендою ці сім'ї пан виграв в карти у свого знайомого із Лебедина, що на Сумщині. Ще одна легенда оповідає, що в ставках, біля панського будинку, були красиві чорні лебеді, яких розводили і доглядали кріпаки.

В 1741 році в Лебединцях було 40 дворів, а в 1863 році було 974 мешканців. Панський маєток мав 2662 десятин землі. У XVIII столітті село належало до обширних володінь пана Любомирського, а на початку XIX століття пану Олещинському.

Церква Свято-Богословська, дерев'яна. Вона згадується у візиті за 1741 рік та 1746 рік. Побудована в 1736 році. Стояла вона неподалік церкви, яка була побудована в 1787 році і стояла до середини XIX століття. Теж була дерев'яна. Згоріла 31 липня 1856 року. На цьому місці була закладена кам'яна церква. Вона була відкрита 7 жовтня 1861 року.

В 1972 році в селі налічувалось 441 дворів, де проживало 1350 чоловік.

Під час Другої світової війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім. Чапаєва. В одній з операцій загинули комсомольці: Ю. А. Шлапак, В. І. Гагич, І. С. Гагич та А. Т. Перець.

У Лебединецькому лісі збереглася партизанська землянка того часу. Після війни, біля неї встановлено пам'ятний знак.

Персоналії
Уродженцями села є:

народна артистка України Войнова-Павловська Ольга Петрівна,
кандидат сільськогосподарських наук Є. П. Шут
заслужений художник РРФСР В.С. Рогаль,
А. А. Зелінський
А. В. Кошмак.