Михайлівська вулиця: погляд із минулого в майбутнє

Член Національної Спілки архітекторів України краєзнавець Георгій Мокрицький знайомить нас з вулицею Михайлівською.

У кожному історичному місті обов’язково, серед сотень інших, є головна вулиця, його душа і серце.  Візьміть Дерибасівську в Одесі або Хрещатик у Києві. Без них уявити собі ці міста не можна. Ось такою душею і серцем Житомира є, звичайно, Михайлівська вулиця. Її феномен полягає не тільки в тому, що тут найбільша концентрація пам’яток історії та цікавих архітектурних споруд. Хоча це, насправді так. Клуб «Патріот» вже не перший рік проводить тут краєзнавчу екскурсію, що займає понад дві години! Лише однією 300-метровою вулицею!

Феномен Михайлівської і в тому, що вона знаходиться на перетині якихось невидимих «нервів» міста. Куди б ви не йшли, якщо знаходитесь в центрі Житомира, обов’язково потрапите на Михайлівську та й ще, як правило, зустрінете не одного знайомого. Ця вулиця, насправді, душа міста, його серце.

Але сказане, це все-таки лірика. А якщо по-серйозному, з містобудівної точки зору, з позицій історії забудови Житомира, то Михайлівська – насправді виняткова, незвичайна вулиця. Вона є найкоротшим і найзручнішим пішохідним зв’язком між двома найважливішими магістралями міста: Київською і Великою Бердичівською. Вона зв’язує два райони міста: Корольовський і Богунський. Вона є початком загальноміської пішохідної вісі: Михайлівська - майдан Корольова - Новий бульвар - Старий бульвар - парк ім. Гагаріна над Тетеревом. Вона – скупчення магазинів, офісів та культурних об’єктів, нарешті, – місце, де знаходиться міська рада. І так було завжди.

Утворившись в середині ХІХ ст. на місці колишнього заміського (!) села старообрядців Пилипонівки, вулиця прикрасилась упродовж наступних десятиліть багатоповерховими будинками, спорудженими упритул один до одного і утворивши т.зв. «рядову забудову» європейського зразка. І це є основною особливістю Михайлівської з точки зору її архітектурного обличчя. Тому, забігаючи наперед, скажу, що побачити цю рядову забудову в усій її неповторності і красі (як маленький шматочок «європейського Житомира») ми зможемо лише тоді, коли відмовимося тут від рядової посадки досить великих дерев, що, начебто, сперечаючись з «архітектурною складовою» вулиці, закривають на всьому протязі вулиці її оригінальну забудову. Взимку фасади будинків наче відкриваються, але тоді на першому плані постають покручені і зовсім неестетичні стовбури перезрілих дерев…

Отож, від історії вулиці ми плавно перейшли до її майбутнього. Власне, минулого Михайлівської я тут торкнувся лише дотично, це окрема велика тема, що заслуговує окремої не статті – книжки. Адже кожен будинок вулиці – якась цікава подія, персоналія. Які тільки прізвища не спадають на думку краєзнавцеві, йдучи Михайлівською! Леся Українка і Федір Шаляпін, Святослав Ріхтер і Борис Лятошинський, Іван Кочерга і граф Олізар, Михайло Усанович і Віктор Косенко, Михайло Скорульський і Наталія Ужвій… За трьома крапками ще могли би бути десятки імен! Тому, думаю, було б дуже слушним влаштувати в одному з приміщень на Михайлівській міні-музей однієї вулиці. Адже є про що, і про кого у ньому розповісти. Це була б ще одна маленька туристична родзинка Житомира.

До речі, про пам’ятні місця вулиці. Звичайно, якщо будуть відкриті фасади старих будівель Михайлівської для погляду пішоходів, варто було б доопрацювати їх оформлення і завершення в дусі ХІХ ст., навіть, якщо ці будинки і не зовсім старі. І, що головне, «зміст» самої вулиці повинен відповідати її смислу, її душі. Тут мають бути об’єкти для гостей міста, які «працюватимуть» на його імідж, а не що заманеться. Якщо і магазини, то з сувенірною продукцією, а також культурні заклади для легкого відпочинку і ознайомлення з історією міста і вулиці.

Якщо подивитись на старі фотознімки Михайлівської, то ми переконаємося у тому, що майже всі старі будівлі  нині по-суті «втратили» свої цоколі, вони наче «підрізані» знизу. Це відбулося тому, що під час асфальтування у 1934 році відмітка проїжджої частини і тротуарів піднялася більше як на метр! А потім наростали нові і нові шари асфальту. Через це більшість будівель вулиці втратили свій первісний вигляд, правильні пропорції і «вгрузли» в землю. Врятувати ситуацію можна тепер. Під час реконструкції, передбачивши відповідний профіль і відмітку нового покриття ФЕМами. Звичайно, що слід також залишити такою ж систему зовнішнього освітлення: без стовпів, на легких розтяжках.

Отож, після довгоочікуваної реконструкції, якщо її здійснити в контексті підсилення архітектурних принад минулого і традицій кінця ХІХ ст., коли Михайлівська народжувалась, вулиця засяє на мапі Житомира як справжня перлина. Вона, з одного боку, не буде схожою на всі інші, а з іншого, як дорогоцінна прикраса буде діамантом з минулого, що повсякчас нагадуватиме городянам і нашим гостям, що наше місто європейське і багате на історію!