Життя, загартоване війною

Житомир, історія - Мужність, мудрість, жертовність, незламна віра та безмежна любов до рідної землі. І це далеко не весь перелік найкращих чеснот моєї співрозмовниці, що допомогли їй пережити страшні роки випробувань воєнного лихоліття, не втратити душевну і моральну чистоту, а найцінніше зберегти велике почуття – кохання.

- Знайомтесь.
- Антоніна Олексіївна Буракова. Народилась 19 квітня 1918 року у місті Колпіно Ленінградська область (Росія). У цьому році мені виповнюється 97 років. Знаєте, ми покоління, що відчуло на собі жахіття двох воєн, але і нині триває війна. Пригадуючи дитинство, зазначу, що у мого батька Олексія та матері Антоніни Нікіфірових було 18 дітей. Життєвих труднощів вистачало, але родина жила у мирі та повазі один до одного. Влаштовували музичні вечори. Залюбки грала на гітарі, співала, а брат грав на балалайці…26 серпня 1941 року під час обстрілів у родинний дім потрапив снаряд. Загинули мої батьки. Майже всі діти загинули на війні. Вижили я і моя сестра Тамара.

- Чи вірите Ви у Бога?
- Так. Бог дає нам життєдайну силу. Я хрещена від народження. Навіть, співала у хорі з 14 років в православному соборі Олександра Невського (м. Колпіно). У нас всі діти були хрещені.

- Пані Антоніно, кажуть, що жінка щаслива, коли її кохають по-справжньому?
- Ясна річ. У травні 1938 року я зустріла перше кохання, єдине кохання у своєму житті. Його звали Петром, родом з Володарськ-Волинського району, с. Дворище, що на Житомирщині. А під Новий рік 30 грудня відзначили весілля вдома. Одразу ж нам дали житло від місцевого заводу, де чоловік працював теслярем. Але Велика Вітчизняна війна нас розлучила надовго. Його забрали на перепідготовку. У 1942 році після закінчення курсів медичних сестер мене призвали на війну. На початку війни - гвардії рядовий, санінструктор 75-того винищувального батальйону НКВС, який відправляли у тил ворога.

- Перше бойове хрещення, пам’ятаєте?
- Так. Отримала на Ленінградському фронті. Тоді йшли жорстокі бої за Гатчином та Червоне Село. Під ворожим обстрілом я йшла вперед, рятуючи життя пораненим бійцям. Винесла з поля бою 213 поранених бійців та офіцерів, за що була нагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеня. Також нагороджена орденом «Мужність» III ступеня, медаллю «Жукова» та іншими нагородами. Взимку 1943 року отримала поранення, коли через Ладозьке озеро переправляли поранених через річку. Люди живцем падали під лід. У блокадному Ленінграді людям давали - 125 грам хліба у 1941-1942 рр., затим – 250 грам хліба, а пізніше, коли прорвали блокаду – 400 грам хліба.

- Будьте ласкаві, розкажіть про незабутній випадок.
- Не можу забути. Після закінчення війни працювала медсестрою у військовому шпиталі у м. Талліні, то підійшов до мене солдат і каже: «Пам’ятаєш мене, сестричко?». - Скільки їх за роки воєнного лихоліття ми врятували…кров, біль, смерть людей. Коли йшли у бій наші воїни і не повертались. Знаєте, немає більшої цінності на землі, ніж життя. Мій чоловік прийшов з війни без ноги, але треба було починати життя у повоєнний час і мріяти про щасливе майбутнє. Працював, як і раніше, теслярем, а пізніше архітектором. У нас народився єдиний син Віктор, у нього народились троє дітей. Але не судилось йому бути щасливим, вбили в Афганістані.

- Чи є ідеал чоловіка?
- Ні. Ідеалу немає. Я зі своїм чоловіком прожила дуже щасливо у подружньому житті. Тепер залишилась одна.

- Поділіться секретами сімейного довголіття.
- Якщо чоловіка любиш, то приготуй смачну страву. Якщо буде ситий, то поважатиме. А якщо буде голодний, то все зійде нанівець. Коханий любив червоний борщ, тушковану картоплю з м’ясом. А ще пиріжки зі ржаної муки. У тісто можна додавати смажену капусту, рис з яйцями та інші начинки. Чоловік був мисливцем, ходив на полювання. Знаєте, треба бути з коханим ніжною, лагідною. Мій Петро ніколи зі мною не сварився. Не багатослівний, діловий, спокійний, добрий. Чоловіка я завжди підтримувала в усіх справах і починаннях.

- Секрети Вашого довголіття?
- Ніколи не користувалась косметикою, лише гігієнічною помадою, щоб не тріскались губи. Треба підтримувати здоровий спосіб життя, у харчуванні застосовувати натуральні продукти тощо.

- Парфуми, якими Ви користуєтесь?
- «Красная Москва».

- Завершуючи нашу розмову, Антоніна Олексіївна продекламувала поезію світових класиків, заспівала улюблену пісню, приурочену Великій Вітчизняній війні «На безымянной высоте»:

Светилась, падая, ракета,
Как догоревшая звезла.
Кто хоть однажды видел это,
То не забудет никогда.
То не забудет, не забудет
Атаки яростные те
У незнакомого поселка,
На незымянной высоте.

- Антоніна Буракова: Дозвольте на шпальтах газети «Місто» висловити подяку голові Житомирській міській організації Товариства Червоного Хреста України Черемісіній Раїсі Миколаївні та молодшій патронажній медичній сестрі Шроль Сільвікі Тодорівні за чуйність, щоденне піклування, за грона добра та милосердя.

УЛЯНА ПОЛІЩУК