RSS
Вівторок, 24 листопада 2020, 10:33
Суспільно-інформаційний ресурс громади
Наразі підрядник приступив до виконання робіт другої черги: проводяться реконструкція човнової станції та облаштування території навколо.
За словами міського голови Сергія Сухомлина, попри рішення Кабміну повністю закрити школи, садочки, магазини та ринки в місті просто не можливо.
За даними слідства, на околиці села Лопатичі виявлено обладнаний цех, на території якого складувалася немаркована деревина та проводилося випалювання деревного вугілля.
Відповідальність за підготовку та організацію виборів лежить на міській раді.
Sergey Levickiy
А чому вже б не визначитись?

Абсолютно очевидно, що мир, суспільна злагода та стабільність в цілому, сьогодні, в епоху складної с...

Микола Череднік
Про вибори

Зовсім скоро закінчиться виборча кампанія. Дуже хочеться, щоб разом із нею закінчилася ера старої по...

Andrey Sobolev
Чи «доросли» Україна та українці до подвійного громадянства?

За Основним Законом нашої держави, в Україні для наших співгромадян закріплено принцип єдиного грома...

Мірон Степанюк
Международная организация InformNapalm бьет тревогу: Россия прямо угрожает независимости и суверенитету Беларуси

В белорусской службе международной организации InformNapalm заявляют, что независимость страны - под...

Irinka Belova
Чому Росія хоче звинуватити Україну в тиску на свободу слова

За роки війни на Сході Україна відчула гострий всебічний тиск агресора, спрямований на формування не...

Житомирські новини
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Юрій Опанасюк: Житомир – це моє місто, і я хочу, щоб воно було сучасним, комфортним і красивим!
Пріоритетним сценарієм має стати очне навчання у школах області, але за умови дотримання норм безпеки для учнів Таку думку в ефірі ТРК «Союз-ТВ» висловив представник команди «Слуга народу» у Житомирі, директор міської гуманітарної гімназії №23 Ігор Баранов. Він наголосив, що базова шкільна освіта має бути очною, а не дистанційною. І сьогодні епідеміологічна ситуація на Житомирщині сприяє тому, що наші діти таки зможуть вийти на навчання із 1 вересня. Але при цьому ми мусимо гарантувати їм, з одного боку – безпечну, а з другого – якісну освіту. Остаточне рішення про відкриття шкіл, за словами Баранова, буде ухвалено не раніше серпня. Сьогодні ж освітяни Житомирщини готуються до трьох сценаріїв.
Це питання назрівало давно. І через медіа, які без етики звертали увага на роботу депутаток, і через політичні дискусії в залі, і через невідповідність стандартам збалансованості певних рішень. Вінниця, Харків, Одеса, Хмельницький - одні з перших міст, які підхопили світовий тренд, а саме рівні можливості для всіх членів суспільства.
Посміхнись  
- Сидит девушка в кафе на Михайловской и пьет ароматное кофе. Вдруг подходит к ней депутат и говорит: «Девушка, можно я за...

400 відчайдухів: Або як житомирські десантники стали національними героями. ФОТО

15.08.2014 11:47

Тепер про це можна говорити в повний голос. Однак, ще кілька днів тому ця інформація становила сувору таємницю. Таємницю, про яку знали дуже в обмежених колах, бо від розголосу водночас моглообірватись надто багато житів українських воїнів. 

Мої співрозмовники - командири двох штурмових груп, які здійснили, тепер вже легендарний, рейд тилом терористів, що окупували Донецьку та Луганську області України. Як більшість «трударів у зоні АТО» вони не називають для преси ні своїх імен, ні звань. Залишають все це на наступний день після перемоги. Вітаються просто «Здоров брат…». Про свій подвиг розповідають спокійно. Так, як можна розповідати про будь-яку роботу. Хвилювання відчувається лише коли розмова заходить про наші втрати. Але… Десантники вміють ховати біль. Знаючи, що краща данина пам’яті за загиблими – смерть десятка, а краще двох десятків ворогів. Вражає погляд їх очей. Спокійний і врівноважений. Просто не віриться, що кілька днів тому ці командири та їх брати по зброї (слово підлеглі не вживається у бойових частинах) пройшли крізь таке земне пекло, після якого біблійний аналог це просто скаутській табір. 

Наказ на проведення рейду був очікуваним. Десантники якщо і не знали достеменно про задум керівництва АТО, то здогадувались про його наявність. 

- Коли ми зібрали свої підрозділи і оголосили, що ідемо… То хлопці всі як один сказали – «так!». Не було жодного відмовника, - пригадав командир першої штурмової групи. – В нас, у справжніх десантників, просто не прийнято відступати перед небезпекою. 

В цей ризикований похід було вибрано 400 кращих бійців 95 аеромобільної бригади. Просились всі. Але рішення командира – закон. Неправдивим буде твердження – хлопці знали, що йдуть на смерть. Радше вони були переконані, що переможуть. І тепер ми знаємо - воно так і сталось. 

Перший бій ударні групи дали 18-го липня. В результаті було звільнено місто Лисичанськ що на Луганщині. Терористи перетворили місто на потужно укріплений форт. Підступи до нього охоронялись кількома укріпрайонами побудованими за всіма правилами військової інженерії. З дотами, дзотами, замаскованими вогневими позиціями, переходами та комунікаціями. 

- Підготовка оборонних споруд найманців вражала, - пригадав командир другої штурмової групи. – Та підготовка наших розвідників та спеців була кращою. 
Коли десантники вдарили, то сила і підготовка атаки просто приголомшила терористів. Поганий жарт з ними зіграла російська пропаганда. Вони свято вірили у власну непереможність та погану підготовку Українських військових. Під час зачистки Лисичанська наші хлопці ледь не потрапили у добре підготовлену засідку. Однак БРДМ найманців було вчасно виявлено і знищено. Тепер ця груда брухту стоїть страшним чорним пам’ятником поблизу житлового будинку, яким пробували прикритись терористи.

- В Лисичанську ми натрапили на значні запаси зброї та боєприпасів, - розповів командир першої штурмової групи. – Це були і протипіхотні міни, і фугаси, і багато всього іншого. Відповідно до маркувань і дат, більшість військового реманенту було передано маргиналам в якості «гуманітарки» з Росії. Вразила захоплена броньована вантажівка. Таких у нас просто не має. Вона дуже стала нам в нагоді під час подальшого рейду. 

Про те, що було далі, дуже важко розповісти навіть у необмеженому шпальтами Інтернетівському просторі. Бої, маневри, розвідки. В ті часи наші підрозділи знаходились у складному становищі. Низка частин перекрила ключові шляхи поставок російських припасів. В оточені, під шквальним вогнем як росіян, так і їх поплічників. Наші солдати - піхотинці і десантники вгризались в землю. Зазнавали втрат, але не здавали позиції. Та не лише вогонь ворога вражав їх. Росіяни розпочали широкомасштабну інформаційну провокацію. На телефони українців почали приходити фейкові смс від «майже справжніх» бійців оточених підрозділів. В соціальних мережах було піднято «інформаційну хвилю» про нібито кинуті бригади. Однак… Однак хлопці стояли незважаючи нінащо. Вони виконали поставлену перед ними задачу – скували сили ворога, змусили його зменшити постачання, а головне наші сили отримали такий потрібний час для перегрупувань та підготовки до звільнення Донбасу. Після цього бригади потрібно було ввести з під вогню. Пробити крізь системи ворожої оборони коридори для виходу наших військ. І герої 95-ки продовжили свій рейд по тилам російських найманців.

- Дуже нам запав в пам'ять один блокпост поблизу залізничного переїзду, - розповів командир другої штурмової групи. – Перший знищив його пройшовши наскрізь. Ми йшли за кілька годин тим самим шляхом і потрапили у засідку. Знищили засідку і пішли далі. За добу повертались назад і знову довелось з боєм проходити крізь нього. Тоді ми вже зрівняли цей блокпост з землею. І навіть трішки глибше, щоб більше «не проростав». 

Звичайно були й курйозні випадки. Так наприклад, одного ранку десантники зайняли блокпост терористів. Вже за пару годин виявилось що ця опорна точка стоїть на одній з головних ворожих магистралень тилового забезпечення. І чи у терористів зі зв’язком були нелади, чи вони настільки впевнені в тому, що в їх глибокому тилу все спокійно… Іншими словами за добу дякуючи російським та терористичним поставкам, арсенал та припаси десантників значно поповнився. 
Далі, відчайдухи з 95-тки зробили неможливе. Вони пройшли між Шахтарськом і Торезом. В місцях, де на той час було головне лігво бандитів. Операцію виконували під шквальним вогнем. Росіяни не шкодували боєприпасів. Обстріли важкої артилерії змінювались, шквалами градів, після яких міномети і знову артилерія. За даними радіоперехоплень було відомо, що росіяни просто не вірили в те, що після таких інтенсивних обстрілів хтось може залишитись живим. Та наші підрозділи навчились воювати. Грамотно розташована техніка, підготовка до руху колон, маскування, навички бійців. Все це, помножене на, тепер вже бойовий, досвід дало великий позитивний результат. Знищити наших десантників не вдавалось. 
Та найбільшою операцією наших десантників можна вважати встановлення понтонного мосту через річку Міус. Під щільним вогнем з самохідок та «Градів», якими росіяни щедро поливали переправу бійці за лічені години зібрали понтони. 

- Від моста до кордону всього 19-ть кілометрів, - пригадав командир першої штурмової групи. – Росіяни цим користувались. Та нам допомогли воїни 30-ї механізованої бригади. Разом ми побудували переправу.
Розуміючи, що відбувається і терористи і їх російські працедавці робили все, щоб знищити переправу. Кілька разів від вибухів вщент розлітались понтони. Та бійці нашвидкуруч відновлювали міст. І колони йшли далі. Загалом, по цій переправі пройшло понад 200 одиниць техніки, та кілька тисяч військовослужбовців. Це стало завершальним акордом у поверненні військовослужбовців сил АТО на «велику землю». 

Взагалі питання російської підтримки у ескалації конфлікту на сході України це окрема тема розповіді командирів штурмових груп. За їх словах підтримка Росією війни, там відчутна у всьому.

- Ви зрозумійте, що коли ми бачимо, як з ворог професійно проводить десантування на швидкості з автомобіля. Здійснює перекат, займає позицію, робить постріли і пробує відійти… - продовжив розповідь командир другої штурмової групи. – То нам зрозуміло, що таким «трюкам» простого шахтаря за місяць чи два не навчити.
Крім цього бійці демонструють залиті кров’ю автомати виготовлені в Росії. За словами десантників, якби не російська підтримка, то такі штучно створені «політично-ракові» пухлини як ЛНР та ДНР давно б померли своєю смертю. Та завдяки живленню з зовні вони ще існують. 

Виходили десантники з свого рейду як і належить – останніми. На знімку можна побачити скільки разів був прострілений БТР командира. На бортах машини шрами від «Градів» та гранатометів. Два колеса знищено фугасом. Та… десантники зробили свою роботу. Вони пройшли близько півтисячі кілометрів. Здобули цінні розвідувальні дані. Знищили кілька сотень одиниць бойової техніки противника та безліч живої сили. І головне – вони повернулись!

Зараз ці хлопці ще ховають від камер свої обличчя за балаклави. Вони ще не називають своїх імен та соромлячись не показують обвітрені замозолені руки. Та пройде не так багато часу, як кожного з них знатимуть в усіх українських родинах. Адже всього кілька сотень наших десантників зробили те, що російська пропаганда та польові командири незаконних бандформувань вважали неможливим.

Тарас Грень.

Житомирські новини